Розділ 7

Лишилося записати ще чотири пісні: сьогодні мав бути запис Гарді і Річарда, а через кілька днів, Макса і мене.

Та не тільки цим були зайняті New.

Сьогодні весь день група провела у студії працюючи, крім того що над записами, ще над ідеями кліпів та майбутнього туру.

Меган і Лея не затрималися на довго: вже наступного дня жінки поїхали. Елайза ж лишилася – цей факт дуже тішив мою душу. Я все ніяк не полишала надію, що в них з Річардом щось вийде.

Поки чоловіки працювали, ми з подругою Річа вирішили приготувати щось смачненьке хлопцям на вечерю.

Як завжди, за своїм ритуалом, увімкнула музику, спеціально підібраний плей-лист для приємного, веселого настрою.

- Отже, в меню у нас сьогодні: печена картопля зі спеціями та куркою, салат із свіжої зелені, а ще покладемо оливок, маслин та інших смаколиків. А на десерт мафіни із полуничним кремом.  – говорила я. – Як тобі?

- Звучить дуже смачно. – посміхнулася дівчина. – Тільки у випічці я не сильна.

- Мафінами займуся я, паралельно, якщо потрібно буде, допомагаючи тобі з картоплею і куркою.

- Гаразд.

- Схоже ти дуже любиш готувати. – нарізаючи інгредієнти, промовила Елайза.

- Так. Обожнюю. А ще обов’язково має бути музика – так будь-який процес стає веселим і цікавим. – пританцьовуючи замішувала тісто я. – О, до речі, ти знаєш, що Річард дуже любить картоплю? Смажену, печену, варену – у всіх видах.

- Ні. Я цього не знала.

- Ну от. Візьми на замітку. – підморгнула я.

- Та не думаю, що мені це потрібно. Я ж вже казала: у нас з Віллом лише дружні стосунки. Я не хочу, зараз так точно, чогось серйозного. Та і він, як ми всі вчора побачили, почули, досі НІБИ, – вона виділила це слово, - кохає дружину.

- Раз ти так кажеш, то нехай. Я вмішуватися не буду.

- Дякую. І я ще хотіла запитати… - її перервав телефонний дзвінок. – Пробач, це по роботі. – Елайза витерла руки паперовим рушником, і, схвативши телефон вибігла з кухні.

***

Вже котру годину ми з хлопцями не виходили з студії.

Усі були потомлені, але наполегливо продовжували працювати.

- Я піду по каву. Мені дуже треба хоча б трохи кофеїну. Ще хтось буде. – запитав я.

- Мені, будь ласка, теж принеси. – поросив Генрі.

- І мені. – сказав Гарді.

- Добре.

Я вийшов на вулицю. Підняв голову догори: сонячне проміння теплом торкнулося обличчя.

- Нарешті свіже повітря… - глибокий вдих і видих.

З посмішкою на обличчі роблю перші кроки до будинку. Ще кілька. І раптом чую радісне:

- О, Боже! Обожнюю цю пісню!

«Мар’яна… Ніколи не забуду її шалених вигуків через улюблену музику…»

Серце болюче вкололо. Посмішка, яка розпливалася широко на моєму обличчі хвилину назад, випарувалася. Я розгублено застиг.

« «I want to break free»… Наша пісня. Пісня, з якої все почалося…

Як же хочеться піти туди, подивитися на неї, на її танці. Послухати, як вона, наповнена емоціями, співає.

Я так скучив за цією картиною…

Я так скучив за нею…»

Кусаю губи. Нервую… У голові суперечка думок: «Іди!» - «Не треба!».

- Ні! Я маю її побачити! – рішуче рушаю далі, але заходячи в дім, стишую кроки.

Стаю за дверима кухні.

«Яка ж вона… О, Господи… Заберіть у мене хтось це кляте серце!»

« I want to break free, I want to break free

I want to break free from your lies

You're so self-satisfied I don't need you

I've got to break free…» - співала вона.

Я застиг не зводячи з неї погляду. Мене розривало від роздвоєння в середині: одна частина кричала проткнута тисячами шипів, а інша захоплено, шалено до ейфорії раділа від побаченого.

«Як же я хочу тебе, моє Карамельне Сонечко…»

Її плавні рухи, її фігура, яку так гарно підкреслював жовтий комбінезон, який вона сьогодні одягла. Її довге волосся. Чорт! – Вся вона!

Тепер вже боліла не лише душа, а й тіло. Як же я її хотів!

Гримерка Річарда більше двох років тому.

- А, яка пісня тобі подобається найбільше з мого репертуару?

- Це дуже складне запитання…

- Ну добре. Просто перерахуй які найчастіше слухаєш.