Розділ 3

З наступного ж дня, розпочалася кропітка, але не менш цікава і захоплива робота.

Перш ніж переходити до спільних справ, хлопці проводили зі мною невеличкі заняття.

- На сцені тобі теж доведеться співати, тому ці моменти теж варто розглянути. – казав Річард.

- На сцені? – схвильовано глянула я на них.

- Звичайно. Ти забула, що після випуску альбому ми плануємо поїхати у тур. Само собою, що ти теж будеш виступати. – сказав Гарді.

- Та ні… Я знаю це, просто… - запнулася я, - Просто про сцену, я якось не подумала…

Тож… Відтепер графік у нас був приблизно такий:

8.30 – збираємося на кухні, сніданок.

9.00 – хлопці готують студію.

9.15 – мій урок.

10.00 - репетиції/записи/зустрічі з продюсером, командою/організація майбутнього туру/т.д.

А от до якої години останній пункт буде тривати – не зрозуміло. Це могла бути 17.00, могла бути 20.00, а могла бути 3.00 ночі. До пізньої пори вони зазвичай затримувалися, коли писали музику або намагалися відпрацювати один з треків перед записом.

У таких випадках або коли група була зайнята справами, де не потрібна була моя участь, я готувала перекуси, напої або спостерігала за тим як New працюють. Між іншим, спостерігати за ними мені дуже подобалося. І особливо (хто б міг подумати?), за Генрі. Який же він спокусливий, коли занурюється в роботу, коли захоплений процесом співає, грає на фортепіано чи щось розповідає, пояснює. А ще якщо чоловік на емоціях – мене наче у кип’яток занурюють, наче підпалюють, а потім намагаються гасити вогонь крижаною водою: спочатку жар, за тим холод. Мурашки. І… Так. Стоп. Не про це…

Отже, усі були зайнятті, крім  Вікі. Дівчина цілими днями загоряла, попиваючи коктейлі – єдине, що вона могла сама собі приготувати - плавала. Їй було байдуже на те, що відбувалося, байдуже на нас. Та й ми на неї не дуже то зважали. І Річард у тому ж числі.

Так тривало більше тижня.

До сьогодні…

На годиннику було вже за другу ночі.

Генрі ліг у ліжко буквально десять хвилин тому. Та тільки його голова торкнулася подушки, відразу відключився – New почали записувати перші пісні. А я все крутилася, розкривалася, гортала стрічку соціальних мереж, з надією, що це мене розморить, і я нарешті теж зможу заснути. Та це було марно.

Ніч була надзвичайно спекотною. Здавалося, що можна задихнутися від тієї духоти.

Врешті, не витримавши, я вирішила вийти на вулицю:

- Можливо, свіже повітря допоможе, - прошепотіла я лягаючи на смугастому лежаку, біля басейну.

Небо було всіяне зорями. Яскраво світив повний місяць. Навкруги панував спокій.

Закривши очі і прислухавшись до тиші, насолоджуючись гармонією навколо, я зробила глибокий вдих і видих.

Не пройшло й п’ятнадцяти хвилин милування небесними картинами, як мої очі по трохи почали заплющуватися. Здається, я вже почала бачити сон, як раптом:

- Маленька?

Я як ошпарена підірвалася.

- Генрі?! – задихана від переляку вдивилася я у темряву, - Господи, ти мене налякав… Хух…

- Пробач. – чоловік підійшов та обійняв мене. – Я прокинувся, а тебе немає поряд…

- Я не могла заснути. Така задуха… Оце тільки тут, нарешті, змогла зімкнути очі.

Співак відпустив мене з обіймів, лишивши руки на плечах, і здивовано запитав:

- То ти на вулиці збираєшся спати?

- Можливо… А що робити? Інакше я завтра буду ходити як мумія.

- Чекай…

Тейлор зайшов назад у будинок, а через кілька хвилин повернувся з ковдрою і подушкою.

- Я тебе саму не лишу. – застеливши лежак сказав він. – Будемо ночувати тут разом. Місця малувато, але мені це навіть подобається. Ти будеш максимально, МАКСИМАЛЬНО близько до мене.

Я широко посміхнулася:

- Ти знаєш, що я тебе дуже сильно люблю? – прижалася я до чоловіка.

- Знаю. – поглянувши мені в очі, відповів він. – Але можеш повторити це ще раз?

- Я дуже тебе люблю, – повторила, і піднявшись на носочках поцілувала його.

- Ох… - серцебиття і дихання Тейлора помітно пришвидшилося, - Не було б ризику, що в будь-який момент хтось визирне з будинку…

Він знову потягнувся до моїх губ. Його поцілунок явно не говорив про те, що він хвилюється, що нас хтось може побачити.

- А хоча, знаєш що? До біса всіх! Хай дивляться!

***

7.30 ранку – час, коли я розпочинаю свій день.

Вимкнув будильник, потер очі руками, і вставши з ліжка, перебуваючи ще у сонному стані, пошкутильгав до ванної.

Ранкові процедури, як зазвичай - повернувся до кімнати щоб одягнутися: червоні спортивні шорти і біла майка – просто й зручно. Швиденько натягую на себе одяг. Роблю перші кроки до дверей, та очі натрапляють на Вікі, яка тихо спить з червоною маскою для сну на обличчі.