Розділ 1

Відкрилися масивні чорні ковані ворота. У двір заїхали чотири машини.

Вони по черзі зупинилися, з кожної, майже одночасно, вийшли водії, а з двох ще по пасажирці. Це були всі учасники групи New. А от пасажирки: я і… Незнайомка, яка приїхала з Річем.

- Привіт. – першим привітався Макс, а за ним й інші, пожимаючи один одному руки.

- Привіт. – відповіла я, підійшовши до Генрі та сплівши свої пальці з його.

Всі чоловіки і ця дівчина, яка теж як раз приєдналася до нас, відповіли мені.

Вона була дуже екстравагантно одягнена: короткий комбінезон червоного кольору з глибоким вирізом, чорні босоніжки на високих підборах, яскравий макіяж і високий пучок.

- Річард, ти не представиш нам свою подругу? – вийшов трохи вперед Гарді.

- О, так! Знайомтесь, це Вікі. Ми познайомилися два дні тому в клубі.

- У клубі… - повторила про себе я.

- А це Гарді, Макс, ну і Генрі з його дружиною Мар’яною.

- Приємно познайомитися. – привітно сказала я.

Дівчина лише зверхньо зиркнула на мене, промовивши:

- Угу… І мені… теж.

«Ну ок…» - пролунало в моїй голові.

Чоловіки теж обдарували нову знайому не зовсім прихильним поглядом. Річарду же, здається, було зовсім байдуже.

«Якщо їх двох це влаштовує, то нехай… Це їхні справи.» - сказала собі у думках, а вголос:

- Ми так давно разом не збиралися… - з посмішкою озирнулася на всіх, - Гарді, то твоя дружина, все таки, не надумала приїхати?

- Ближчими днями вона не може, а далі буде видно. – відповів він.

- А твоя дружина як? – звернулася я до Уайта.

- Моя, як розумієш, точно не приїде. Але, можливо, якийсь день її привезу... – посміхнувся чоловік.

- А як крихітка Валері?

- А що Валері? Не дає нам по ночах спати, - засміявся він, - А так – все добре.

Генрі похлопав друга по плечі:

- Пропоную йти до будинку розкладати речі. А за тим організувати святкове барбекю.

- Я за. - схвативши валізу, відказав Макс.

- І я, але, головне, щоб не дуже пізно. Треба добряче відпочити, бо завтра маємо приступати до роботи. Строки, то горять.

- Ох, Гарді… Ти завжди тільки про роботу й думаєш… - закотив очі Річард, і поклавши руку на плечі своїй «подрузі», рушив до будинку.

- Речі не будеш забирати?! – гукнув йому у слід Уайт.

- Потім. У мене зараз є справи по-важливіше! – він шльопнув Вікі по сідницях.

Я мовчки шоковано глянула на Генрі, а тоді перевела погляд на Макса і Гарді.

- Просто без коментарів… - потягнувши валізу по кам’яній доріжці протягнув Рейнольдс.

Всі рушили слідом. А я заклякла дивлячись у слід Річарду.

- Маленька? – окрикнув мене Тейлор, - Ти йдеш?

- Так, так… - я підбігла і взяла його за руку.

Минуло кілька місяців від тоді як Річ  розвівся із дружиною.

Ми спілкувалися по телефону, списувалися – я знала, що його це страшенно засмучувало, але що він перетворився на … такого… Такого, яким його описували у пресі, коли він тільки починав будувати кар’єру артиста. Насправді ж, Вілл ніколи таким не був. До сьогодні…

***

Рейнольдс, разом з Річардом займалися грилем, Тейлор з Уайтом поставили стіл, стільці, посуд та прибори. Я тим часом, займалася приготуванням закусок та салатів. А ще… Не полишала спроби знайти спільну мову з Вікі.

Я доручила дівчині помити фрукти. І - О, БОЖЕ! - з яким виразом обличчя вона це робила… Наче це щось наскільки неприємне, і навіть огидне.

Я дуже намагалася бути привітною з нею, намагалася побудувати хоч якийсь діалог, та всі мої старання, явно, були марними. Подруга Річарда не тільки з незадоволенням відповідала, а й моментами зовсім ігнорувала мене.

- То чим ти займаєшся, Вікі?

- Я будую кар’єру співачки, моделі та акторки. – відрізала дівчина.

- О… го … - протягнула я, - Цікаво… Вже, можливо, маєш свій альбом? Знімалася у фільмах чи серіалах?

- Ага…

Врешті, я просто кинула це марне діло, і швидко доробивши все побігла до хлопців.

Сонце вже майже сіло, трішки повівав вітерець, додаючи свіжості після гарячого, паркого дня.

Тріскотіння дров, що горіли у мангалі, сміх, спів, дзенькіт склянок одна об одну – така атмосфера панувала цього вечора.

Поставивши на стіл тарілку з нарізаними овочами та тарілку канапе, я підійшла до свого чоловіка та обійняла його.

- На дворі вже похолодало. Може принести тобі щось накинути? – поцілувавши мене в голову запитав Генрі.