23. Замкнений цикл.

Ми стояли на містку «Астрона», коли Настя торкнулася мого плеча.

— Дене, — її голос був напруженим. — Подивися, там щось є.

Я глянув на екран, куди вона вказувала. Спочатку не побачив нічого особливого серед скупчення каміння. Але потім помітив — невеликий об'єкт, що дрейфував між двома гігантськими астероїдами, схований у їхніх тінях.​

Спершу я подумав, що це уламок. Брила льоду або астероїда. Але коли наблизив зображення, серце здригнулося.

Вітрильний контур. Органічні лінії. Маяк.

Але не просто маяк. Той самий тип конструкції, що я бачив колись на станції ЕКС-17. Той самий дизайн.

Станція ЕКС-17.

Спогад накрив мене з такою силою, наче все відбулося вчора. Ліе та я, що телепортувалися на покинуту станцію. Піраміда-артефакт, що плавала в центральному залі. Попередження про вторгнення. Координати флоту Інтеграторів, закодовані в енергополі.

Але найголовніше — сигнал. Той самий сигнал класу "Омега", зашифрований за протоколом Т-77, що не використовувався сорок років. Сигнал, у якому кілька разів згадувалося моє ім'я.

Моє ім'я.

І тоді, наче удар блискавки, усвідомлення вдарило в мене.

— Ні... — прошепотів я, відчуваючи, як холод розливається по спині.

Настя подивилася на мене, її очі розширилися.

— Дене? Що трапилося?

Я не міг відповісти одразу. Тому що щойно зрозумів — цей маяк не випадково тут. Він чекав на мене. Щоб я його знайшов.Хтось залишив його тут.​

— Штучін, — сказав я в комунікатор, намагаючись зберегти спокій. — Проскануй цей об'єкт. Повний аналіз.​

Пауза. Я чув, як він обробляє дані. Потім його голос, і в ньому прозвучало щось схоже на здивування.

— Капітане... це маяк Предтеч типу Омега-7. Пасивний. Майже розряджений. Енергетична сигнатура ідентична тій, що ми зафіксували на станції ЕКС-17 два роки тому.​

Два роки тому.

Але маяк тут. Зараз. У майбутньому.​

— Як це можливо? — Настя дивилася на мене, намагаючись зрозуміти.

І тоді я зрозумів усе.

— Станція ЕКС-17, — сказав я тихо, дивлячись на маяк. — Коли ми знайшли її... Штучін сказав, що навколо станції були залишки аномалії, схожої на сліди кротовини. 

Настя кивнула, згадуючи.

— Станція зникла багато років тому, — продовжив я. — А потім раптом з'явилася знову. З активним маяком усередині. З координатами флоту Інтеграторів. З моїм ім'ям у сигналі.​

Я вказав на маяк перед нами.

— Отже це той самий маяк. Який я знайшов на ЕКС-17. Тільки... тоді він був у минулому. А зараз — у майбутньому. Бо я маю відправити його назад у часі.​

Мовчання.

Настя дивилася на мене, її обличчя відображало ту саму боротьбу розуміння, що і в мене.

— Замкнений цикл, — прошепотіла вона. — Ти отримаєш координати з минулого, прилетиш сюди, знайдеш маяк... і відправиш його в минуле, щоб ти міг отримати ці координати.​

— Так, — кивнув я. — Каузальна петля.​

— Але як ти відправиш маяк назад? — запитала вона практично.

Я активував комунікатор.

— Штучін, чи може цей маяк створювати часові портали?

Пауза була довшою. Я чув, як він аналізує конструкцію.

— Так, — нарешті відповів він, і в його голосі було щось схоже на подив. — Маяк обладнано квантовим ядром "Хронос". Це не просто комунікаційний пристрій. Це темпоральний транспортер. Здатен створювати мікроскопічний часовий портал — так звану кротовину — і відправляти себе або інші об'єкти назад у часі.​​

Кротовина. Тунель у просторі-часі. Як описали Айнштайн і Розен тисячоліття тому.

— На яку відстань? — запитав я.

— Максимальна дальність — п’ятдесят років. Але маяк може прив’язати себе і до певної просторової координати. Наприклад… — він зробив паузу. — До покинутої станції, що дрейфує в порожнечі.

ЕКС-17.

— Скільки енергії це вимагає? — запитав я, хоча відповідь була очевидною.

— У маяка немає стільки. Створення стабільної кротовини потребує енергії, яку червоний карлик випромінює за один свій цикл. Ти маєш зарядити маяк і дати йому досить потужності, щоб згорнути простір-час і відкрити прохід. Після цього він стане інертним. Мертвим.

Саме таким я його і знайшов. Мертвим. Законсервованим. На станції ЕКС-17.

Замкнений цикл.

— Настю, — сказав я, повертаючись до сестри. — Мені потрібно дістатися до того маяка. І записати повідомлення.

Вона кивнула і сказала: — Я з тобою.

Активувавши загальний канал зв'язку віддав розпорядження.

— Увага всім. Рос, Доміна, приготуватися до супроводу. Мені потрібно дістатися до маяка Предтеч і записати повідомлення. Це критично важливо для всієї місії.​

— Прийнято, капітане, — відгукнувся Рос. Його голос був спокійним, але я чув у ньому готовність. — Виходимо через тридцять секунд.​

Ми телепортувалися у вакуум разом із командою. Рос у важкому бойовому екзоскелеті, озброєний плазмовою гарматою. Доміна в обладунках Неаріану, її бордова шкіра світилася крізь прозорий шолом. І двадцять кальмерійських воїнів — елітний загін, що пройшов крізь сотні тренувань в арені симуляцій.

Я плавав у вакуумі біля маяка Предтеч, торкаючись його поверхні. Символи під моїми пальцями ледь відгукувалися сяйвом, реагуючи на дотик. Ментальний зв'язок встановився миттєво — чисте розуміння без слів.​

"Привіт, Дене," — пролунав голос у моїй свідомості. "Ти прийшов, як і мало бути."

— Так, — відповів я тихо, дивлячись на Настю, що озиралася навколо тримаючи зброю на по готові. — І мені потрібно записати повідомлення. Для себе в минулому.​

"Я готовий. Але тобі знадобиться час. А час... коштує дорого в цьому місці."

Я зрозумів. Подивився на «Астрон», що висів за кілька десятків кілометрів від нас.

— Штучін, Рос — промовив в комунікатор. — Мені потрібно записати дані в маяк. Це займе близько десяти хвилин. Прикрий мене.​

— Прийнято, капітане.