18. Важка правда.

Хранитель якийсь час мовчав. Його обличчя — дзеркальна маска, відлита наче з ртуті, — застигло в нерухомості. Здавалося, ніби весь простір навколо теж затамував подих. Потім маска ледь ворухнулась, ртутна поверхня завібрувала і він, наче «відвис» після довгих роздумів, промовив:

— Щоб пояснити тобі можливості Порталу, потрібно спершу ввести тебе у нові розділи науки. Але… це займе багато часу. І, скоріш за все, твій мозок відмовиться сприймати отриману інформацію.

— Тоді спробуй пояснити в межах мого пізнання, — відповів я, намагаючись зберегти спокій. — Принаймні, так, щоб я хоч щось зрозумів про фундаментальні закони цього всесвіту.

— Добре, — погодився він.

Маска ледь розчинилася у повітрі, а потім знову зібралася в єдину форму, і голос Хранителя став глибшим, майже людським:

— Уяви собі Портал як ліфт. Але цей «ліфт» може рухатися не лише по осі Х, а й по Y, Z і ще чотирьох додаткових вимірах.

Я задумався.
— Тобто, — обережно промовив я, — ти хочеш сказати, що за допомогою Порталу можна переміщатися не лише в інший всесвіт, але й у будь-яку точку простору… навіть у часі?

— Так. І навіть трохи більше, ніж це, — відповів він.

Мене аж пересмикнуло. Усвідомлення того, що цей портал може переміщати у семи вимірах, здавалося немислимим. Але якщо його створила раса, здатна проєктувати цілі світи, — чому б і ні?

— Тоді ще одне запитання, — обережно почав я. — Я так розумію, Деміурги… ці Творці… зникли. І поспілкуватися з ними вже не вийде?

— Все вірно, — підтвердив Хранитель, і його маска втратила кольори, ставши майже прозорою.

— Тоді хто тепер приймає рішення, кого і куди відправляти через портал? — запитав я. — Адже хтось має це контролювати. Я чув про Предтеч — вони, здається, перейшли всією расою в паралельний всесвіт.

— Так, я підтверджую. У деяких світах розвиток технологій досяг рівня, коли раси навчилися мандрувати між паралельними світами. Але… їхні портали працюють за зовсім іншим принципом і мають суттєві обмеження. Вони можуть пересуватися лише між суміжними світами. Це так, ніби ти міг би перейти з третього поверху на другий або четвертий, але сходами. Та не здатен відразу опинитися на десятому. Для цього потрібен ліфт, яким і є Портал Деміургів. Вони єдині, хто зумів створити справжній між вимірний механізм, що долає будь-які рівні буття, — закінчив він.

Його слова відгукнулися холодом у грудях. Я вдихнув і сказав:

— Тоді… чи твої інструкції лишаються актуальними? Чи не має якогось запасного плану на випадок таких ситуацій, як зараз — коли до базового всесвіту потрапила людина… випадково?

Маска знову застигла. Потім ртутні хвилі побігли по її поверхні, і Хранитель відповів:

— Ні, ніяких випадковостей не може бути.  Я — Хранитель. Всі випадковості — лише частина обчислення.

Його голос став твердішим, та гучнішим:
— Творці створили мене як ідеальний обчислювальний механізм, як ти сказав би, живий комп’ютер, але без обмежень вашого розуміння. Кожен мій кварк, самодостатній, і має власну обчислювальну потужність. А разом ми є єдина свідомість ройового типу. Ми розраховуємо все, від найменшого імпульсу енергії до коливань матерії у між вимірному полі. Але… за це доводиться платити. Ми потребуємо неймовірної кількості енергії, щоб залишатися функціональними.

— І тому ти використав мене, — різко сказав я. — Ти ж сам зізнався, що я підживив портал своєю енергією, коли проходив крізь всесвіти.

— Саме так, — спокійно підтвердив Хранитель. — Ти став джерелом, яке я очікував мільйони циклів.

— Але я не хочу тут бути! — підняв голос я. — Ти можеш допомогти повернутися назад! Зрозумій, я не частина ваших розрахунків. Я людина!

Маска різко спалахнула червоним відтінком, а потім знову стала срібною.

— Ти не розумієш, Ден. — Його голос став тихим, але холодним. — Людське поняття «повернення» тут не працює. У багатовимірних просторах немає «назад». Є лише напрямок потоку енергії. Ти рухаєшся не у просторі… Ти змінюєш рівень свого існування.

— Тобто ти хочеш сказати, що дороги додому немає? — ледве прошепотів я.

— Дорога є. Але вона вимагає балансу. Я лише слідкую за функціонуванням порталу. А не відправляю. Портал не може перенести те, що не узгоджене з його частотою.
 

Я відчув, як в мені прокидається знайомий жар — суміш роздратування й гніву.

— Ти говориш загадками.

—  Якщо ти навчишся керувати енергією її частотою, так, як керуєш руками... тоді зможеш натиснути правильну кнопку ліфта. І лише тоді відкриється шлях.

Я гірко посміхнувся:
— Іронічно. Ти говориш про руки… а їх у мене немає.

Хранитель замовк. Потім маска мого обличчя злегка нахилилась убік, і я навіть відчув, ніби він мене, шкодує.
— Можливо, саме тому ти й зможеш, — тихо промовив він. — Відсутність фізичних обмежень звільняє інші рівні свідомості. Те, що ти втратив, відкрило тобі шлях до того, що інші навіть не здатні уявити.

Його слова була справді раціональність. Адже саме так я відкрив в собі телекінез. Але усвідомлення цього, а ні краплі не допомогли. Я так і не зрозумів як мені натиснути ті правильні кнопки.

— Подумай над цим, Ден. Портал відгукується лише на тих, хто здатен не лише віддавати енергію, а й направляти її. Якщо ти навчишся цього — шлях додому стане можливим.

Я стояв мовчки, вдивляючись у власне відображення в його ртутному лиці. Моє обличчя поверталося до мене, але вже інше, спокійніше, холодніше. Ніби я дивився не в дзеркало, а в глибини себе.
—  Ти можеш мені показати де знаходиться портал, чи як до нього добратися?

Маска Хранителя знову змінилася, але тепер її поверхня мерехтіла хвилями кольору, ніби хтось занурив її у калейдоскоп зоряного неба. Він мовчав кілька секунд, а потім раптом вимовив:

— Ти хочеш побачити Портал?

Я вже хотів відповісти, що так, але не встиг, простір довкола потемнів.
Не різко, не раптово, а просто кольори світу почали витікати, наче фарба з вицвілого полотна, поки все не охопила темрява. Але темрява не тиснула, вона вбирала. А я, відчув що не зникаю, а розширююся. Моя свідомість ніби розтягнули в усі боки, і я вже не бачив очима — я знав.  Знав, що це не реальність, а проєкція. Хранитель просто показував мені картину, вплітаючи її в мій розум.