6. Головне, не зупинятися.

Нам усім варто було взяти паузу. Перезавантажити думки, відпустити напругу, що стискала нас із середини. Я вирішив відійти від нескінченних обговорень й розрахунків, побути з родиною. Приділити більше уваги синові та Ліе.

Мене переслідувала тінь втрат — я вже пропустив занадто багато. Його перший крок. Перше слово. Мить, коли він вперше, усвідомлено, утримав і спрямував енергію. Я не був поруч. І хоча ми надолужували час, тренуючись разом, вивчаючи щось нове, вчились слухати один одного навіть без слів — я знав, що таких моментів буде все менше.

Ми з Ліе іноді просто сиділи, спостерігаючи, як він грається, і в ці миті весь всесвіт звужувався до однієї кімнати, до кількох метрів простору, де панувала тиша, сміх і світло.

І ось тоді, у звичайний, тихий вечір, мене наче вдарило усвідомленням.

Ніщо не зупинить мене. Ніщо не змусить здатися. Не тоді, коли йдеться про майбутнє моєї дитини.

Я докладу максимум зусиль, витрачу весь свій час, кожну краплю власної сили… й — так — усю енергію, яку можу зібрати.

 Усю енергію.

Я завмер. Ця думка зупинила подих.

У нас її безліч. Ми живемо в океані мегаджоулів, розлитих у просторі. Ми просто не вміли… сфокусувати їх.

Миттєво в мені запалився вогонь рішучості. Я підвівся, залишив Ліе та сина в теплій безпеці дому й попросив Штучіна телепортувати мене на «Астрон». Металеві коридори зустріли мене знайомим, глухим фоном систем.

— Прохання всім збиратися в кают-компанії, — промовив я в загальний канал.

Я вже знав, що скажу. І це могло змінити все.

Всі зібралися швидко. Фурі, Кук, Настя, Кхал, навіть Штучін вивів себе у голограмному вигляді над столом. Відчувалося, що команда схвильована, але присутня — і готова слухати.

Я вдихнув глибше. 

 — Колись мені дідусь казав. У світі є безліч рішення на будь-яку проблему. Хто казав, що рибу можна ловити лише на вудку? Я знаю, де ми візьмемо енергію.

Декілька пар очей напружено спалахнули цікавістю, а хтось просто підняв брову.

— Коли ми були біля Джерела Предтеч, — почав я, — мені прийшлося експериментувати з енергією. Не просто розрізняти її, а взаємодіяти з нею. Спершу — з чистими потоками, що виходили з Джерела. Потім із залишковим випромінюванням, гравітаційними сплесками, навіть з коливаннями простору-часу, що залишалися після стабілізації бар’єрів, для переходу в іншу реальність.

Я зробив паузу, згадавши, як ці хвилі проходили крізь мене — холодні, неймовірно потужні, але піддатливі, якщо знати, де торкнутися.

— І ось що я зрозумів. Ми не обмежені. Інфініум — це лише один тип концентрованої енергії. Але в самому просторі — її незрівнянно більше. Мегаджоулі, тераджоулі, які ми просто ігноруємо. Ми можемо зібрати їх, сфокусувати… і підживити наш механізм чорної діри.

Фурі нахилилася вперед:

 — Ти говориш про поглинання фонової енергії?

— І не тільки, — відповів я. — Ми можемо комбінувати кілька її типів. Енергію гравітаційних хвиль, радіацію, навіть енергетичний шум космічного вакууму. Я вже пробував утримувати й перенаправляти ці потоки — в малих масштабах. Якщо масштабувати процес і під’єднати до комплексу "Чорної діри", він отримає стільки ж енергії, скільки від інфініуму… або й більше.

Штучін загорівся м’яким синім світлом, що завжди означало обчислювальне збудження:

 — Теоретично, це можливо. Практично — ніхто з теперішніх цивілізацій цього ще не робив.

Я з ентузіазмом потер руки.

 — Значить, ми будемо першими.

Усередині мене вже не було сумнівів — тільки впевненість, підживлена спогадами про сина, який сміявся коли я підкидав його на руках.

***

Ми сиділи в кают-компанії, де світло голограм розливалося по металевих панелях, нагадуючи мерехтіння далекого космосу. За товстими ілюмінаторами простір був чорним і безмовним, але тут, всередині «Астрона», кипіла робота розумів.

— Якщо ти кажеш правду, Ден, — почав Кук, повільно підбираючи слова, — нам потрібна не просто система збору фонової енергії. Нам треба відтворити сам принцип Джерела Предтеч.

— Але ж це… — Настя перевела на мене погляд з виразом на обличчі здивованої студентки, — …це. Ми навіть до кінця не розуміємо, як воно працює. Хіба ні? Ти просто копіював схеми роботи накопичувача.

Я глянув на неї.

 — Ми розуміємо достатньо, щоб почати. Джерело — це і концентратор, і модулятор енергії одночасно. Воно не створює її з нічого, воно з’єднує точки простору, де енергія розподілена нерівномірно, і спрямовує надлишок у задану точку. Нам потрібно зробити те саме, але в більших масштабах і в контрольованих умовах.

Фурі повільно провела пальцями по пульту, і в повітрі розгорнулася голограма схеми.

 — Якщо ми інтегруємо копію Джерела в енергосхему "Чорної діри", ми отримаємо стабільний потік. Але є проблема. Синхронізація фаз. Один мікросекундний зсув — і замість підживлення ми отримаємо енергетичний вибух у масштабах зорі.

— А це буде… сумно, — сухо промовив Штучін, і його голограма на мить мигнула. — Пропоную використати мої алгоритми компенсації. 

— Це гарна ідея, — погодився я. — Але нам потрібен матеріал для ядра. Те, що витримає навантаження.

Професор Кхал, який досі мовчав, підняв руку.

 — Де нам дістати такий матеріал? Він має бути стабільний при тиску в кілька мільярдів атмосфер. В природі не існує такого матеріалу, або принаймні ми про такий не знаємо.

Я відчув, як у повітрі з’явився ледь вловимий імпульс — не фізичний, а ментальний. Це був момент, коли команда перестала просто слухати і почала вірити.

— Штучін. В твоїй лабораторії можна синтезувати практично все. Чи теріанці мали формулу чогось подібного? 

— Для гравітаційних маяків використовували спеціальний сплав який мовби підійти. Потрібно провести розрахунки. Це схожий за структурою до “чорного діаманту” — карбіноліт. Він не лише витримує великі тиски, а й має “пам'ять” для відновлення пошкоджень. Ви з таким матеріалом стикалися на мертвому астероїді. З нього виготовлена була брама і посадковий майданчик.