Глава 28. Експеримент.

Це місце більше не було для мене просто вузлом енергії — я почав розуміти його. Величезний об’єм енергій, що постійно надходили сюди з усіх куточків Всесвіту, переливалися складними потоками, спліталися, дифрагували, накладалися одне на одне у складному танці хвиль і частинок. І все ж система перетворювала їх на єдиний — чітко уніфікований — потік енергії, придатний для використання. Енергію, яку предтечі називали базовою — електричною лише за функцією, але не по суті.

Я спробував зробити експеримент. Відібрав один з енергетичних потоків — знайомий, відчутно резонуючий із моїм симбіонтом — і спрямував його не на ментальне тіло, як раніше, а на фізичне. Після короткого спротиву — вдалося. Тоненький промінь почав повільно проникати в моє тіло, підвищуючи його температуру на частки градуса. Мій скафандр, запрограмований реагувати на надлишкове тепло, автоматично вмикав систему термозбору: теплову енергію він перетворював у електричну. І хоча потік був невеликим, життєві системи працювали в режимі мінімального споживання — отже, заряд ішов упевнено.

Тим часом Настя під’єднала два скафандри між собою через енерговоди, склала ноги в позу лотоса та спробувала сама увійти в медитативний стан. Я відчув слабке коливання поля, і хоч знання її ще не дотягували до повного контролю, вона інтуїтивно працювала правильно. Я не втручався. Через деякий час вона, схоже, втомилася, вмостилася поруч і заснула.

Я дав їй спокій. Мене поглинуло саме джерело.

Я досліджував його механізм глибше: трансформація усіх типів енергії — гравітаційної, магнітної, термічної, навіть емоційно-психічної — у стандартизовану форму, якою можна було живити все — від шолома скафандра до порталу в інший вимір. Система предтеч не просто накопичувала — вона сортувала, перетворювала, вивіряла баланс, створюючи нову форму порядку.

Я не знаю точно, скільки часу минуло. Години. Дні. Я спостерігав за Настею краєм свідомості, як за фільмом у пришвидшеному режимі: прокинулася, розім’ялася, знову медитувала, пила воду, перевіряла заряд. А я залишався в потоці.

І тоді щось змінилося.

Моє фізичне тіло... воно змінювалося. Я повернувся до нього — і побачив: на протилежному боці від серця, де раніше нічого не було, формувався новий енергетичний вузол. Мов крихітна зірка. Скафандр уже повністю зарядився, але потік не припинявся. Температура тіла досягла критичної межі, і тоді симбіонту, не нічого не лишилося як сформувати й спрямував надлишок у цей новий вузол.

Це не було небезпечно. Це було... органічно.

Вузол формувався на клітинному рівні. Біоенергетична батарея — жива. Я спробував подати в неї інші типи енергії — сильніші, складніші — і мій організм не просто витримував, а пакував їх у цю сферу. Ззовні вона виглядала як куля що пульсує діаметром з невелику сливу, в якій горіло маленьке сонце. Колір змінювався в залежності від наповнення: спочатку яскраво-червоний, як лава, потім — жовтий, блакитний, і зрештою — чисто білий, мов супернова перед спалахом.

Я подумав, що процес завершено. Але саме в ту мить — кулю трохи "зірвало": вона мікроскопічно збільшилася в об'ємі — і знову почервоніла.

Я завмер.

Отже, моє нове джерело енергії не просто накопичує — воно здатне рости. Само розширюваний контейнер. Потенційно — безмежний. А це відкриває… зовсім нові можливості.

Я знову занурився в аналіз трансформаційного механізму енергії предтеч. Усе в цій машинерії здавалося водночас вишуканим і чужим, наче архітектура іншого виміру, що нехтує нашою логікою простору й часу. Але серед цього космічного візерунка я вичленував п’ять домінантних потоків — ключові джерела, на яких ґрунтувалася майже дві третини функціонування енергетичного ядра.

Першим, очевидним і звичним, було електромагнітне випромінювання. Світло зірок, зібране й сфокусоване гравітаційними лінзами, подавалося до системи наче божественний напій до жертовника. Другим — плазмова енергія: заряджені частинки, що текли з глибин космічних бур, іонізовані, нестабільні, але надзвичайно насичені потенціалом. Далі — темна енергія. Саме та субстанція, якої ми боїмося через її невловимість, але яка становить понад 60% маси-енергії нашого Всесвіту. Предтечі навчилися витягати її через вакуумні колапсари — мікроскопічні зони зміненої щільності простору.

Четвертим був потік радіаційного випромінювання — високочастотного, широко спектрального, присутнього в будь-якому куточку космосу. Але п’ятий... П’ятий потік вибивався з усього, що я знав як науковець. Це була енергія, яку предтечі скромно називали "базова". В термінах нашої науки її можна було б описати як енергію вакууму — квантові флуктуації, фонове коливання простору-часу, що ніколи не дорівнює нулю. Нескінченна, всюдисуща й, як не парадоксально, майже невловима для людських технологій. Найпотужніша, але й найнебезпечніша в обробці.

Я витратив кілька днів (як згодом з’ясувалося — сорок) на поступове синхронізування з усіма п’ятьма потоками. Кожен вимагав не лише розуміння, а й адаптації на рівні тіла. Моє фізичне тіло мало навчитися пропускати крізь себе ці потоки так, щоб не зруйнуватися. Особливо складним був базовий — енергія вакууму. Але логіка предтеч, як і сам механізм, була послідовною: вона не знищувала, а трансформувала. І мені вдалося зв’язати потік цієї енергії зі своїм тілом. Не лише як джерело, а як живий контур.

Коли я вийшов зі стану інтеграції, відчуття були... надлюдськими. Легкість, сила, ясність мислення — ніби я став антеною, що ловить пульсації самого космосу. Але радість тривала недовго.

Настя.

Я поглянув на неї — і всередині щось похололо. Рум’янець на її щоках зник. Губи були сині, погляд — розмитий. Її симбіонт тьмянів, втрачаючи колір, ледве підтримуючи базові функції організму. Я кинувся до неї й одразу ж глянув на таймер — той, що ми запустили, від моменту виклику «Астрона».

44 дні.

Але Штучін досі не виходив на зв'язок. Жодного сигналу. Ми були ізольовані від усього.