Глава 24. На шляху до джерела.

Астрон зустрів нас глибоким, спокійним гудінням — майже як дихання. Його обшивка, вкрита керамічним блиском, віддзеркалювала зорі, немов готуючись до нового вирішального етапу.

Ми повернулися на Кальмеру. Атмосфера планети, її гравітація, навіть кольори неба — усе здавалося рідним. Після воєнних залів, напруги палацу Неаріану та холодних рішень Ради Десяти Кальмера була як ковток глибокого повітря.

Коли ми вдвох із Ліе піднялися на верхній майданчик огляду — невеликий купол над оранжереєю, звідки відкривався краєвид на низинні ліси — вона мовчала. Я знав той її погляд: щось важливе, те про що вона хотіла сказати у влучний момент.

Вона поклала руку мені на груди.

 — Ден… у нас буде дитина… Хлопчик.

Я не здивувався. Симбіонт відчув це ще кілька днів тому — ритм серця всередині неї, другий потік життя, обернений до мене. Та й їх розмову з моєю сестрою, я чув на Морок декілька тижнів тому. Але знати — не те саме, що почути з уст коханої.

 Я схилився до неї, поцілував, і шепнув:

 — Я знав. Але це… все одно найкраща новина у моєму житті.

Вона обійняла мене міцно. Її голос здався замріяним.

 — Я залишусь тут, Ден. На Кальмері. І не лише заради дитини. Якщо ми хочемо створити керовану чорну діру — нам треба зібрати найкращих. І я знаю, з ким почати. Фурі вже почала складати список — фізики з Реталону, інженери з Фракта, старі професори з архіву Вантекс…

— Я саме це й хотів тобі запропонувати, — мовив я. — Орбітальна фортеця майже закінчена, залишилися відсотків двадцять. Тож Кальмера та її орбіта під надійним захистом. Також кальмерійський флот підсилений лінкором і стелс-крейсером охоронятиме вас. Штучін зробив зліпок свого ядра й вивантажив все до керуючого модуля фортеці. Тепер обороною керуватиме його алгоритм.

У відповідь вона лише міцніше обійняла мене. Ми мовчки дивилися на горизонт, де заходило сонце Кальмери.

***

Наступного дня я попрощався з Ліе та телепортувався на Астрон. Він був пристикований до орбітальної фортеці й Штучін завершував передачу копії свого ядра. Поруч був пристикований «Фенікс-2» — той самий стелс-крейсер, що ми захопили в корпорації, — стояв, наче хижак у засідці. Чорний, витончений, зі щойно встановленими гіпердвигунами нового покоління. Його форма була з ламаних ліній, але досконало продуманих — кожна грань відбивала хвилі радарів й він був практично не помітний.

Кук та Настя уже були на борту Астрона і розраховували точки для заправки, сержант Рос мовчки проводив інспекцію броні та зброї. Ми взяли з собою ще сотню тренованих ним бійців. Доміна спостерігала з верхньої платформи, за всім. У мене не було для неї завдань тож я виділив їй окрему каюту і попросив не втручатися у підготовчі процеси..

— Рейс триватиме майже місяць, — пробурмотів Кук, — чотири виходи на дозаправляння в точках Геліокса, Вуал, Траас і врешті на самому краю сусідньої галактики.

 — Вихід за межі зоряних шляхів — додала Настя. — У нас буде доступ до зовнішніх навігаторів Співдружності лише в перші два тижні. А далі навігація на Штучіну.

— Все, що нам потрібно, — це добратися до джерела енергії, — відповів я. — Там ми або знайдемо технології згортання простору, або станемо наступними у черзі тих, хто зник. Хоча наш шанс не більше трьох відсотків. Та й я не маю наміру повторити історію полеглих цивілізацій.

Доміна зійшла вниз. Її погляд був спокійним, зосередженим.

— У моєму народі є прислів’я, — сказала вона. — Лише той, хто торкається полум’я, дізнається, що таке світло. Але лише той, хто пережив його, — може ним стати.

 — Готова побачити полум’я зблизька? — спитав я.

 — Ми від народження готові, — відповіла вона.

Перед стартом я ще раз з’єднався із Ліе.

— Усі розрахунки щодо чорної діри передано тобі. Під’єднай усі наукові станції до обчислювальних блоків. Залучи Каттера він знається як створити супер потужний обчислювальний центр.

 — Не переживай, Ден. Ти зроби свою справу, а ми вже тут подбаємо, щоб до твого повернення був робочий макет контрольованої чорної діри.

— Успіхів тобі.

— І тобі. Кохаю і ми чекатимемо.

Ми відстикувалися. “Астрон” повільно розвертався, наче звір, що прокидається.

 Гіпердвигун загорівся тихим пульсуючим світлом.

— Політ за межі починається, — промовив я вдивляючись у чорний космос.

І зорі перед нами стали лініями. Світ зігнувся. Простір розтанув.

Ми вирушили в саме серце того, що могло врятувати всіх — якщо ж нас спіткає невдача, то інтеграторами буде знищено ще одну цивілізацію в нескінченному колі забуття.

***

Політ в гіперпросторі проходив спокійно. Оскільки ми вирішили заощаджувати інфініум, то пальним для двигунів “Астрона” слугувала плазма червоних карликів. На двадцять третій день подорожі, коли ми виходили з гіперпростору на дозаправлення біля останньої зірки, усе йшло за планом. Заправка була автоматизованою, “Астрон” наближався до зірки викидав у корону щось на зразок сіток з шлангів й за годину наші баки були повні. 

Штучін відрапортував про завершення заправки. Настя обліковувала ресурси. Я саме закінчував сеанс зв’язку з Ліе, коли на екрані з’явилося нове повідомлення.

— Сигнал СОС. Тричі переданий на відкритому діапазоні, — повідомила Настя, переглядаючи потік. — Координати — 3.6 світлових років та тридцять градусів від нашої позиції. Затримка сигналу — приблизно 13 годин.

— Приватний маяк, — додала Настя. — Судячи з коду, елітна яхта класу “Ірідіум”. Зазвичай використовують дипломати або вищі аристократи. 

— Летимо, — сказав я. — Ми не можемо ігнорувати сигнал у космосі.

Політ зайняв трохи менше години — на надсвітловому режимі, що буквально виплюнув нас поблизу об’єкта.

Яхта дрейфувала в космосі, її корпус вкрили шрами від мікроастероїдів. Системи не подавали ознак активності, але енергетичний резервуар ще тримав слабкий імпульс — значить, на борту, можливо, ще хтось був живий.