Глава 11. Вогонь над Кальмерою.

Я щойно завершив зустріч із Радою Директорів у Столиці, коли отримав повідомлення від Штучіна. Його голос прозвучав у голові – холодний, позбавлений емоцій, але з тією специфічною тривогою, яка з'являлася у нього лише у критичних ситуаціях:

«Капітан Ден терміново. У системі Кальмера зафіксовано вторгнення. Ідентифіковано піратське з’єднання. Приблизна чисельність: один лінкор, два крейсери, три есмінці, п’ять фрегатів. Бій триває. Орбітальна оборона вже вступила у контакт. Є втрати серед флоту Кальмери… »

На мить у мені все завмерло. Не страх – він давно відмер у мені, це щось інше. Лють. Пам'ять про перші рейди піратів на Кальмеру, про рабів, яких тягнули до темних ангарів як трофеї. Я не міг дозволити, щоб це повторилося.

— Штучін, приготуй "Астрон" до стрибка. Максимальна бойова готовність. Телепортуй мене. Ми вирушаємо негайно.

— Підтверджено, капітане. Відстикування від станції Столиці за 3 хв.

Я кивнув і, не озираючись, залишив конференц-зал. Коли мене поглинув спалах телепорту Ліе вже стояла в коридорі, напружена, наче відчувала тривогу раніше за мене.

— Напад? — її голос був сухий, сконцентрований.

— Кальмера, — відповів я коротко. — Вони знову прийшли.

Через кілька хвилин "Астрон" рвонув гіперстрибок. Від початку нападу до отримання сигналу пройшло не більше тридцяти хвилин, тільки б ми встигли. Розрахунок, гіпервікно і ми миттєво виринули на межі орбіти Кальмери.

Світ відкрився перед нами як картина з апокаліптичного полотна. Космос був залитий уламками, обгорілими фюзеляжами та згаслими космічними винищувачами, що дрейфували серед зірок.

— Включити огляд на головний тактичний дисплей! — крикнув я.

Перед нами розкрилась мапа бою, що закінчився — хаотичний, але зі зримими віхами перемоги. Три есмінці Кальмери вже були знищені — один буквально розірвало на дві половини. Але флот піратів... був зупинений. У гравітаційному полі дрейфували уламки двох крейсерів і роздертий каркас лінкора, який був хоч і старої моделі, але все рівно вважався грізною силою.

— Ого... — прошепотів Каттер. — Вони їх поклали. Всіх...

— Не "поклали", — втрутилася Ліе. — Захистили совю планету. Це інше.

Я аналізував побачене. Орбітальна оборона Кальмери, збудована за нашими рекомендаціями, показала результат. П’ять есмінців – лише два вижили, але той хто ними командував... були геніальними стратегами або приреченим героєм.

—  Як вони це зробили? —  спитав я

— Записи бою завантажено, — повідомив Штучін. — Виводжу фрагменти ключових подій на головний екран.

На відео з камер супутників, та вцілілих есмінців оборони, все було видно як на долоні.

Коли флот піратів виникнув із підпростору, вони мали беззаперечну перевагу в озброєнні. Їхній лінкор, "Тенебра", випромінював жах і смертоносну впевненість. Вони розгорнулися у бойовий трикутник і рушили до планети з чітким маневром — прорвати щит і висадити штурмові боти на поверхню. Так вони діяли раніше.

Але на цей раз Кальмера не була беззахисною.

Есмінці об’єднались у оборонну формацію, створивши ілюзорну діру у захисті — фальшивий розрив. Коли пірати ринули в атаку, два з п’яти кораблів активували гравітаційні якірні поля, притягнувши лінкор у вогневу зону одразу трьох есмінців оборони, що ховалися за тінню супутника.

Це був подвійний маневр.

Коли лінкор зрушив — гравітаційні хвилі викривили простір, порушивши траєкторії супутніх кораблів піратів. Системи навігації піратів дали збій, і крейсери почали буквально врізатися одне в одного. У цей момент Кальмера випустила найпотужніші енергетичні спалахи зі своїх орбітальних гармат.

— Вони використали гравітацію проти них, — захоплено пробурмотів Росс, що стояв поруч. Його напівсинтетичне тіло блищало у світлі дисплеїв. — Це... сміливо.

— Це відчайдушно, — поправила його Ліе.

І вона мала рацію. Це була тактика приречених. Три есмінці пішли на самопожертву, щоб зірвати тактику ворога.

Інколи перемога — це просто сплутати всі карти ворогу.

***

Коли "Астрон" наблизився до епіцентру бою, ми бачили уламки фрегатів, що оберталися в орбіті, як уламки давно забутих планет. Сліди згорілих тіл, викинутих у відкритий космос, чорні дірки в обшивці, і блискавки, що пробігали по рваним краям енергетичних модулів, мов розірвана тканина самої реальності.

На екрані диспетчер планети Кальмера вийшов на зв'язок:

— Капітане Ден, приємно бачити вас. Ваш візит трохи запізнився, нас врятувало якесь диво. Сили оборони — попри все — втримали лінію. На борту лінкора піратів виявлено камери з полоненими. Ми нарахували три сотні в’язнів, більшість із яких — жителі колоній на Римме та Тебарі.

Я кивнув. Думками вернувся в той час, коли ми лише починали з Кальмери. Тоді в нас не було чим захищатися. Щоб сталося якби пірати напали раніше? Тепер — у нас був захист. Але він ледве впорався.

— Відкрий лінію на всіх частотах, — звернувся я до Штучіна.

— Відкрито, капітане.

Я вдихнув.

— Говорить капітан Ден. Сьогодні Кальмера вистояла. Не завдяки диву. А завдяки вірі. Вірі у свободу. Волю. І здатність сказати “ні” тим, хто знову і знову хоче перетворити мешканців планети на рабів. Я бачу ваші втрати. Я відчуваю ваш біль. Але сьогодні... ми перемогли.

***

Кальмера зустріла мене не вибухами — тиша стояла глибока, майже космічна. Але тиша ця була гіркою. Її не прикрашали пташині пісні чи шурхіт вітру між дерев — вона бриніла металевим присмаком, як дим підбитих кораблів, згорілих у верхніх шарах атмосфери. Коли «Астрон» став на орбіту планети, і ми телепортувались неподалік госпіталю, я вже відчував, що світ, який колись здавався мені бастіоном надії, зазнав чогось страшного.

За якусь мить — і я йшов білосніжним коридором, наповненого легким запахом стерильності. Повітря Кальмери пахне інакше — навіть тут, у госпіталі. Тонкі хвилі вітру, аромат стиглої білої кори з гір, шум далекого моря... Але сьогодні цей запах заглушений. Сьогодні в повітрі стоїть запах болю та втрати.