Глава 10. Оновлена Співдружність.

В коридорах «Астрона» було тихо. Корабель ніби відчував мій стан. Тільки кілька світлових панелей вмикалися лагідно, не ріжучи очі, коли я проходив поряд. 

У залі засідань мене вже чекали.

— Ти довго, — шепнула Ліе, підійшовши до мене з лагідною усмішкою.

Я поцілував її мовчки, і вона одразу зрозуміла — це був не просто акт концентрації. Це була зустріч. Мить істини.

— Ну що ж, — підвівся Кук. — Тепер, коли всі в зборі, Ден може розповісти, що сказав йому… Поводир.

Я не одразу заговорив. Зробив кілька кроків уперед, до проєкційного столу, до них усіх. Фурі, Кхала, Ліе, Каттера, Штучіна, Росса, графа Паула, старійшини Хаарі, навіть Кук, дивився уважно, з тією самою серйозністю, якою дивляться командири перед останньою атакою.

— Я розповів йому те, що обіцяв, — почав я. — Про долю його раси. І він… відповів мені.

Тиша стала глибшою, хоча ніхто не рухався. Лише Штучін зафіксував дані біоактивності — та я не сумнівався, що він аналізував усе до найменших коливань голосу.

— Поводир подякував. А ще — передав нам дещо, що може змінити все.

Я активував голограму — вона не була технічною. Просто схема: зерна, що проростають у темряві. Силуети людей, що приймають їх. Лінії зв’язку, що формують нову мережу — органічну. І не контрольовану, а взаємну.

— Це — нова технологія. Прискорене вирощування зерен. Без втрати стабільності. З мінімальним біоопором. Поводир дав мені формулу каталізатора, яку я передам Ліе та Штучіну для адаптації.

— Фрактальне ядро симбіонта... — повторив Штучін, підсвітивши сильніше голографічну модель. — Я дійсно виявляв дивні варіації у біопроцесі, коли активізував резонансну частоту в діапазоні 312–341 Гц. Але ми не тестували це як основний механізм прискорення.

— Тепер протестуємо, — кивнула Ліе. — Якщо ця гіпотеза вірна, ми зможемо прискорити вирощування симбіонта у вісім разів. Адаптація в реальних умовах буде ключем.

Кук мовчав. Він сидів, потираючи підборіддя, і вдивлявся в об’ємну модель процесу, яку Штучін спроєктувати перед нами.

— Тобто, — заговорив він, — ми говоримо про те, що зможемо задовольнити потреби фронтиру протягом двох місяців. А всі хто відмовиться від нейрочіпів отримають альтернативу до кінця року?

— За умови, що ми отримаємо необхідні ресурси, — додала Ліе. — І доступ до передавачів для калібрування польового резонансу.

— Що ж нам потрібні кредити, багато кредитів.

— Капітане Ден, з цим можу допомогти. — промовив Штучін.

— Я завершив повний спектральний аналіз планети Кальмера і її супутників. Ти маєш побачити це.

На голограмі спалахнула орбіта. Планета в центрі, навколо — п’ять супутників. Один із них був позначений червоним.

— S-3. Офіційно безіменний, — продовжив Штучін. — Ми досі не мали на меті повного сканування супутників. Але я це зробив поки ти розмовляв з Поводирем, ось поглянь на ці зони.

Уся поверхня супутника стала пульсувати фіолетовим відтінком.

— Це суцільний астероїд каспенної руди, — сказав він нарешті. — З концентрацією 96%. Для порівняння: середній видобуток на Фероксі — 18%. А тут… тут ми маємо не просто родовище.

Він зробив паузу.

— Ми маємо… економічний перелом. Його достатньо, щоб забезпечити каспенною енергією третину Співдружності на півстоліття. І це лише поверхневе видобування.

Я мовчав.

— Тож, — додав Штучін, — якщо ти визнаєш права на цю територію, як представник автоматично стане найвпливовішою особою в усій Співдружності.

— І ми станемо мішенню, — додав я повільно.

— Ймовірність зовнішнього втручання зросте вчетверо, — підтвердив він. — Але одночасно ми отримаємо можливість профінансувати й прискорити повну заміну нейроімплантів у кількох системах одразу.

— А що скажуть на це представники Кальмери? — я звернувся до старійшини.

—  и так нам дали більше ніж ми очікували. Та я хвилююся за долю свого народу. Чи не призведе це надлишкової уваги до нас, і відповідних наслідків?

— Ми наразі приховуємо координати Кальмери, це також в наших інтересах. Думаю варто подбати про створення вашого власного флоту для захисту. Якщо ми домовимося що 50% від продажу каспену буде йти в фонд Кальмери? На ці гроші ви зможете закупити собі все необхідне для захисту і ще лишиться для розвитку планети.

— умаю нас це влаштує

Це змінювало все.

Кальмера ставала не просто прикладом. Вона перетворювалась на плацдарм. Еталон переходу. Зону вільну від технократії. І водночас ключ до нового балансу сил.

***

Я зібрав команду наступного ранку. Всі сиділи у куполоподібній залі — освітленій природним світлом, яке ми відкрили через регулятори атмосфери. Повітря пахло землею й травами наче у лузі. Хтось із нашого екіпажу уже почав вирощувати квіти.

— Ми маємо те, що шукали, — почав я. — Технологію. Ресурси. Приклад успішного впровадження симбіонтів. Але з цим — відповідальність.

Я показав голограму супутника.

— Ми не просто рятуємо Співдружність. Ми створюємо нову модель. Але це зробить нас цілю. І тому… маємо діяти швидко. Обережно. І з гідністю.

Кук усміхнувся, спершись на спинку крісла.

— У нас є зерна, є рішучість, є майбутнє. Тепер нам потрібна тільки одна річ.

— Яка? — спитала Ліе.

— Час, — відповів я. — І бажано, щоб він ішов на нашу користь.

І тут, на мить, я знову відчув теплу тінь присутності. Поводир мовчки спостерігав, десь у глибині мого розуму, схвалюючи. Його слова, сказані в медитації, ще дзвеніли в мені:

«Той, хто сіє зерна не задля врожаю, а задля майбутнього — змінює хід зірок».

Що ж мені буде бракувати його мудрості.

***

Минали місяці.

На поверхні все здавалося спокійним — наче після бурі, що зрівняла з землею старі уклади, Співдружність завмерла в хиткому балансі. Але я не вірив у справжній спокій. Мене не раз рятували інстинкти виживання, той древній людський досвід, вишліфуваний тисячоліттями: коли навколо тиша — це не мир, це переддень нового вибуху.