Глава 9. Стратегічна рада.

На борту крейсера «Астрон» панувала незвичайна тиша. Гравітаційне поле, створене у середині залу засідань, приглушило кроки, здавалося — навіть думки лунали м’якше. Вікна куполоподібного даху відкривали вигляд на орбіту Кальмери: велика бірюзова планета повільно оберталася над нами, ніби саме її дихання давало всім нам надію на новий початок.

Я стояв біля панорамного скла, тримаючи руки за спиною. Мої очі ковзали по зоряному морю, шукаючи відповідь, яку не міг знайти всередині себе. Ліе тихо підійшла й торкнулася мого плеча.

— Ти виглядаєш так, ніби хочеш зникнути серед зірок, — сказала вона з усмішкою, але в її голосі відчувалося тепло й розуміння.

Я ледь кивнув. — Можливо, серед них більше порядку, ніж у співдружності зараз.

Позаду вже зібралися всі. Професор Кхал із добрим, зморшкуватим обличчям обговорював з Фурі графіки вирощування симбіонтів. Росс нервово стукав пальцями по столу, а Кук — бадьорий, майже як колись — зосереджено розглядав голографічну мапу колоній фронтира.

— Час, — мовив Штучін. — Зал засідань ізольовано. Можемо розпочинати.

Я обернувся до присутніх. Усі дивилися на мене.

— Ми зібралися тут не як солдати, — почав я. — І не як бунтівники. Ми — люди, яким болить. Кожен із нас — носій знання, досвіду, болю й надії. Тому сьогоднішня розмова — не військова рада. Це перша спроба створити нову цивілізацію.

Професор Кхал перехопив ініціативу.

— Я проведу короткий технічний брифінг. Проєкт «Зерно» має три основні етапи: культивація симбіонтів, адаптація до середовища та інтеграція з носієм. Зараз ми на другому. Темпи — вищі за очікувані, але обмежені лабораторіями Кальмери. Ще у нас проблема з третім етапом. Ліе пояснить детальніше.

— Дякую професоре. Ми маємо успішний досвід інтеграція зерен у мешканців Кальмери. Вони без модифікацій і нейрочіпів. Тому процес був швидким і безпроблемним. Тепер нам потрібно навчитися інтегрувати зерна у громадян співдружності. Тут нюанс. З нашого попереднього досвіду на Морок, це неможлливо, оскільки в самому коді закладено, що інтеграція відбувається як ви знаєти, лише у організм з чистим ДНК. 

В розмову втрутився Штучін. 

— Не зовсім коректне твердження.

— Що ти маєш на увазі? — перепитала Ліе.

— На початковому етапі створення симбіонтів, теріанці спеціально прописали умову інтеграції в чисте ДНК, оскільки тільки в такому випадку було зрозуміло, що симбіонт розкриється на повну. 

— Тобто ти хочеш сказати, що симбіонт може інтегруватися в будь який організм навіть модифікований?

— Так. Просто він не буде функціонувати на всі сто відсотків. А десь на десяту частину своїх можливостей. 

— Чекай. Ключове питання. — втрутився я. — Чи в такому урізаному варіанті він зможе замінити нейрочіпі і модифікації які вже доступні громадянам співдружності?

— Цілком. Він буде мати обмеження, трішки більше ніж у мешканців Кальмери, але повністю компенсує всі доступні модифікації. 

— Що для цього потрібно? — спитала Ліе. 

— Я можу викласти процес перепрограмування зерен з поділом на потреби конкретного середовища і відсоток наявності модифікації аби успішно пройшов процес інтеграції. Причому можна закласти функціонал, який би блокував паралельно нейрочіпи.

— Чудово. Шкода, що ми раніше про це не знали.

— Скільки часу потрібно, щоб виростити нові зерна адаптовані для громадян співдружності і забезпечити весь фронтир? — запитав Кук.

— Якщо сконцентрувати всі ресурси — пів року на базову хвилю доставлення. Але адаптаційна фаза для кожного регіону різна.

— А якщо врахувати модифіковане середовище? Пустельні світи, радіаційні орбіти, підземні міста? — втрутився Росс.

— Це не вплине на термін — відповів Штучін.

— Саме тому ми повинні діяти поступово, — відповів Кхал. — Ми не можемо дозволити саботаж. У першу чергу — фронтир, потім планети з нестабільним урядом. І нарешті — ті, хто добровільно відмовляється від нейрочіпів.

— Ми можемо прискорити перехід, якщо одночасно розробимо блокатор нейроімпульсів, — рапортував Каттер. — Програмно-апаратний модуль, який тимчасово блокує зовнішній вплив на свідомість, залишаючи користувача функціональним.

— Це тимчасове рішення, воно дасть нам час аби бути впевненим що громадяни не потраплять знову під вплив “НаноТех” — кинув граф Паул. — Корпорації знайдуть спосіб обійти його коли дізнаються.

— Альтернатива? — залишити мільйони людей під контролем корпорацій, — відповів Кук. — Ми або дамо їм вибір, або вони залишаться рабами.

Я втрутився:

— Кожен наш крок має бути не революцією, а еволюцією. Якщо ми зруйнуємо систему без готової заміни — ми створимо вакуум, який заповнить ще гірше зло.

Старійшина Хаарі, одна із лідерів Кальмери, підняла руку. Її голос був тихим, але в ньому було відлуння століть.

— Кожне насіння у нас проростало вчасно. Сила не в тому, щоб змусити його рости, а в тому, щоб створити умови. Ви забезпечте матеріалом. А ми, Кальмера, дамо умови.

Ліе подивилась на мене.

— Ден, ти за щось переживаєш?

Я мовчав. Потім повільно кивнув.

— Так. Я кинув світ у хаос, відкривши правду. А тепер не впевнений, що зможу зібрати уламки.

Вона взяла мою руку.

— Ти не сам. І навіть якщо в нас не вийде — це буде краще, ніж жити під примарною свободою, якої немає.

Штучін висвітлив новий голографічний план.

— Я розрахував оптимальний сценарій: одночасна реалізація доставлення симбіонтів, блокаторів та інформаційної кампанії. Через 180 днів ми зможемо запропонувати альтернативу кожному громадянину Співдружності.

— У нас немає стільки часу. — майже в розпачі сказав я. — Ми можемо використати машину часу.

У залі настала тиша.

— Ти жартуєш? — пробурмотів Кук.

— Анітрохи. Якщо повернутись на рік назад, ми можемо запустити проєкт «Зерно» значно раніше. Ми виграємо критичний час. І можливо навіть зупинимо крах ще до того, як він почався.