Глава 6. Відлуння вибору.

Я стояв на містку крейсера "Астрон", дивлячись, як планета Кальмера поступово віддаляється крізь оглядові екрани. Її атмосфера світиться ніжним бірюзовим ореолом, а темні континенти, переплетені сріблястими річками, розтікаються під нами, як жилава мережа життя. Я провів тут стільки часу, але все одно здається, що цього було недостатньо.

Поруч стояла Ліе, задумливо спостерігаючи за тим, як наш шлях віддаляє нас від колоністів. Її очі віддзеркалювали світло голограм, і я відчував, як думки вирували в її голові. Я тихо підійшов, обійняв її за плечі й пригорнув до себе. Вона поглянула на мене посміхнулася, і опустила голову мені на плече.

Я повернувся спогадами до недавніх подій. Ми не вмовляли Кука залишитися на планеті Ісси, його не потрібно було перконувати, що серед колоністів, він зможе відновити сили й підготуватися до майбутніх викликів. Професор Кхал і Фурі теж вирішили не залишати свого товариша, бажаючи допомогти йому та бути поруч. Кхал був переконаний, що може передати колоністам частину своїх знань і, можливо, навіть знайти рішення проблеми нестачі енергії. Його ентузіазм підкріплювався тими даними, які ми отримали за допомогою потужних сканерів "Астрону". Ми виявили великі поклади рідкісних ресурсів а смае, каспенної руди, що є незамінним компонентом для створення пального гіпердвигунів.

Це відкриття могло змінити все. У виробничих лабораторіях крейсера ми синтезували основне обладнання, яке допоможе колонії технологічно розвиватися. Ми працювали ночами, програмуючи друкарські модулі, створюючи перші механізми для видобутку та обробки ресурсів. Все це ми передали старійшинам разом із базами знань які у нас залишилися ще з подій на Ельдорадо.

Але найважливішим моментом було рішення знайти сотню здібних кальмерійців, готових поєднатися із симбіонтами. Ліе довго готувалася до цього, використовуючи власні біотехнологічні напрацювання. Вона створила для них спеціально адаптованих симбіонтів, які могли інтегруватися з новими носіями швидко та без медичних капсул. Старійшини дали свою згоду, і перші добровольці пройшли процедуру. І хоча їх симбіонт був на порядок простіший за мій, але тепер у них з’явилася можливість змінити майбутнє своєї цивілізації, отримавши нові можливості розвитку.

Я поцілував Ліеі. Мої руки все ще обіймали її. Вона підняла голову й подивилася на мене ніжно своїми глибокими, зеленими очима. Ми обоє знали, що нас чекало попереду.

—  Нам потрібно повернутися до Столиці, - тихо сказав я.

 – Там ми висадимо решту бранців сміттярів, які хочуть повернутися до своїх рідних місць. І заодно перевіримо, як справи в нашій компанії та поповнимо припаси.

Ліе мовчки кивнула. Ми обоє розуміли, що це лише коротка зупинка перед наступним етапом нашої місії. Після цього ми вирушимо на Морок-033, щоб забрати всі пророщені зерна симбіонтів. Вони будуть нашою платою старійшинам Кальмери, за каспенову руду, яку ми завантажити повні трюми. Паралельно передача перших п'яти мільйонів симбіонтів колоністам була черговим кроком у нашому плані послабити вплив корпорації “НаноТех”.

Я зробив глибокий вдих, вдивляючись у зоряне небо. Попереду був шлях, повний випробувань, але зараз я знав: ми рухаємося у правильному напрямку.

Ми вирішили зробити ще один гак перед тим, як повернутися до Столиці Співдружності. Ельдорадо - планета розкошів і можливостей, і саме тут ми могли офіційно зареєструвати "Астрон", щоб уникнути зайвих питань і перешкод під час наших подорожей.

Ми стали на орбіту Ельдорадо – розкішної планети-курорту, де під фальшивою безтурботністю вірує справжня боротьба за вплив. Тут правлять не військові чи корпорації, а гроші й зв'язки. І граф був одним із тих, хто чудово знав, як використовувати обидва ресурси.

— Ти впевнений, що він нам допоможе? — запитала Ліє, дивлячись на золоту кулю планету крізь оглядовий ілюмінатор.

— Якщо це не зіпсує його репутацію, то так, — відповів я, підбираючи слово.

Граф завжди був людиною, яка не погодилася на рішення зопалу. Його цікавила не лише політика, а й моральність ситуації, а головне – паритетність.

***

Ми телепортувалися в його резиденцію: величезна тераса з виглядом на каскадні водоспади і білий мармур під ногами. Граф Паул Нів Третій, як завжди, з високо піднятим підборіддям аристократа вийшов до нас на зустріч: темно-вишневий камзол, легка усмішка, яка ніби говорить: «Я знаю більше, ніж ви мені скажете».

— Ден, Ліє, — він підняв келих з бурштиновою рідиною. — Який приємний… і несподіване візит. після вашого відльоту корпорація ще довго крутила тут всім мізки.

— Перепошуюємо, але цього разу ми не завдамо клопоту. Ми хочемо легалізувати корабель, теранський крейсер, — без церемонії почав я.

Граф провів рукою по підборіддю, нібито оцінюючи перспективу.

— Теріанський крейсер? Ви хочете сказати, що у вашому розпорядженні справжній бойовий крейсер? Це вже цікава історія… Доволі унікальна річ. Але ви ж розумієте, що просто так бойовий крейсер ніхто не внесе в реєстр?

—  Якщо добре подумати, то це не зовсім крейсер. "Астрон" - це дослідницький флагман із технологіями, які перевершують все, що ви бачили. Але щоб вільно подорожувати, нам потрібна реєстрація. Ви можете допомогти? — промовив я графу.

Паул посміхнувся. 

—  Я заінтригований Ден, але в реєстрації сидять такі принципові бюрократи, що годі й уявити.

— І що ви хочеш натомість? — прямо запитала Ліє.

Граф тільки посміхнувся.

— Ви так швидко шукаєте пастку? Друзі, я все ж маю честь. Допомога — це не завжди торгівля.