Розділ 65. Підготовка до весілля

Алія

З Каелем про справу Елізи змогла поговорити лише через кілька днів і те, що сказав чоловік зовсім не порадувало. Виявляється батько дівчини справді виявився винним, він був замішаний у махінації з податками на своїх землях, через що селяни змушені були платити в три рази більше від норми. Страта чоловіку не загрожувала, а от позбавлення титулу і земель, а також висилка зі столиці ще й як. Мені шкода було Елізу, по суті її доля залежала від рішень чоловіка, і хоч сама дівчина не була причетна до злочинів батька, однак також мала покинути разом з ним столицю і звісно її відлучили від двору.

Проте довго мені сумувати Каель не дозволив, бо повідомив чудову новину про підготовку до нашого весілля. В усьому мені мала допомагати леді Крау, благородна, стримана жінка з проникливим поглядом, яка, здавалося, знала кожен неписаний закон придворного світу і вміла їх добре пояснити. Відтоді мої дні втратили колишню свободу і перетворилися на чітко вибудуваний ланцюг обов’язків та безкінечних уроків: танців, етикету, історії, іноземних мов і так далі. Тому весь мій день був розписаний майже до хвилини. На зустрічі з королем залишалося зовсім мало часу, однак ми його проводили досить якісно: гуляли в саду й подовгу розмовляли, їздили верхи, вечеряли і навіть танцювали в романтичній обстановці альтанки. Паралельно з цим підготовка до весілля набирала обертів і втягувала мене дедалі сильніше. Безкінечні примірки змінювалися обговоренням оздоблення, за ними йшов вибір страв, потім планування розсадки гостей, і ще довгі списки імен королів та послів, які потрібно було не просто запам’ятати, а й навчитися правильно до них звертатися. Я ще з земного життя знала, що підготовка до весілля, то справа непроста, але тепер розуміла, наскільки сильно недооцінювала масштаби, бо королівське весілля виявилося складнішим у десятки разів, і часом мені здавалося, що я не готуюся до свята, а проходжу випробування.

І чим далі все це тривало, тим виразніше я відчувала, як поступово змінююся, ніби кожен урок, кожна примірка, кожна вимога придворного життя знімала з мене щось колишнє і накладала новий, чужий, але необхідний шар. Іноді, залишаючись наодинці, я ловила себе на думці, що боюся загубити ту себе, якою була раніше, ту, що ще зовсім недавно жила простим і зрозумілим життям.

Леді Крау, здається, помічала ці зміни краще за мене саму, бо одного разу, коли я вкотре помилилася в складному поклоні, вона не зробила звичного зауваження, а лише уважно подивилася і тихо сказала, що справжня сила придворної леді полягає не в бездоганності рухів, а в умінні залишатися собою навіть тоді, коли навколо все намагається тебе змінити. Її слова дивно зачепили мене, ніби вперше за весь цей час хтось дозволив мені не бути ідеальною.

Звістки про справу батька Елізи почали з’являтися дедалі частіше, і кожна нова деталь робила історію ще похмурішою. Те, що її батько був винний, вже не викликало сумнівів, проте тепер відкривалися нові імена, нові зв’язки, і з кожним днем ставало очевидно, що ця справа значно більша, ніж злочин однієї родини. Каель намагався не втягувати мене в це, але я бачила, як змінюється його настрій, як напружуються плечі, коли він думає, що я не помічаю, і як часто його погляд стає далеким. Одного вечора, коли ми, як завжди, залишилися в альтанці після смачної вечері, я не витримала.

- Ти щось приховуєш, - сказала я впевнено, дивлячись йому просто в очі.

Він відповів не одразу, лише повільно провів рукою по волоссю і відвів погляд, ніби зважуючи, чи варто говорити правду.

- Я намагаюся тебе захистити, - нарешті сказав він, і в цих словах було так багато втоми.

- Від чого? - запитала, відчуваючи, як у грудях наростає тривога.

Каель мовчав кілька довгих секунд, а тоді тихо додав:

- Я не хочу аби тебе втягували в політичні ігри, ти ще недосвідчена і можеш піддатися маніпуляції.

Спочатку я навіть не одразу усвідомила, що це саме злість, бо вона прийшла разом із чимось глибшим - образою, яка боляче вдарила по самому серцю. Недосвідчена. Це слово наче зачепило за живе. Повільно підвела на нього погляд, і в ньому вже не було тієї м’якості, яка з’являлася поруч із ним раніше. Натомість в мені щось загартувалося, стало гострим.

-  Недосвідчена? - глухо перепитала я, але в голосі відчувалася напруга, що ледь стримувалася. - То такою ти мене вважаєш?

Він хотів щось відповісти, але я не дала. У грудях пекло, слова самі зривалися з губ, і я вже не намагалася їх стримувати.

- Я щодня роблю все, щоб відповідати цьому світу, в якому ти живеш, - сказала, і голос мій став твердішим, - вчуся, помиляюся, знову вчуся… і все це, щоб не бути для тебе тягарем. А ти… - на мить замовкла, намагаючись втримати емоції, але марно, - ти навіть не даєш мені шансу, ще й називаєш недосвідченою, дурненькою маленькою дівчинкою, що може легко піддатися на маніпуляцію. Якщо ти думаєш, що мене так легко зламати чи обдурити, то ти зовсім мене не знаєш, Каелю! – і додала: І, можливо, проблема не в моїй недосвідченості, а в тому, що ти просто не хочеш бачити в мені рівну.

Сказавши це, відвернулася, бо знала: якщо ще хоч секунду дивитимуся на нього, ця злість або перетвориться на сльози, або на щось таке, про що потім пошкодую.