Розділ 58. Ритуал

Алія

Вогні горіли по колу, освітлюючи кам’яний постамент, до якого мене підвели і прив’язали два велетенські чоловіка. Пута були такими міцними та тісними, що я не могла нормально дихати, добре хоч руки були більш менш вільними. Знову звернулася до свого магічного джерела, але після того, як мені здавалося вдалого випадку, воно мовчало. Ще сподівалася, що Каель мене знайде, але черв’ячок сумніву вже почав гризти з середини, а якщо не встигне? Наближення шамана мене лякало, а особливо та склянка в його руках. Це ж не отрута? Ерлан підійшов майже впритул, розкрутив пляшечку і змусив випити все, що там було. Зілля виявилося гірким на смак, але змусила себе ковтнути, бо іншого вибору мені не залишили.

- Що це таке? – запитала в чоловіка і здивувалася, що він пояснив:

- Воно притупить розум і ти навіть нічого не відчуєш. Як бачиш, дбаю про тебе.

Я про себе розреготалась, дуже сильне дбає, нічого сказати. Щойно шаман залишив мене на декілька хвилин, відразу витягнула сховане зілля, що проясняє розум і одним махом його випила. Не можна втрачати контроль над розумом, він мені ще знадобиться, щоб вибратися звідси. Конкретного плану у мене не було, вирішила діяти за обставинами. Знала головне – помирати не збиралася! Знову спробувала звернутися до магії, але вона, як і раніше мовчала. Та що ж таке!

Через декілька годин шаман прийшов в оточенні ще кількох чоловіків у плащах, з накинутими на голову капюшонами. Вони рухалися мовчки, злагоджено, і їхні кроки відлунювали глухо. Шаман зупинився навпроти мене і повільно зняв капюшон. Його очі блищали дивним, холодним світлом, у якому не було ані злості, ані милосердя, лише впевненість людини, що давно все вирішила.

- Час настав, - промовив він тихо, але в тій тиші його голос прозвучав наче удар.

Чоловіки в плащах розійшлися по колу і стали біля каменів, що утворювали замкнений простір. Один із них розгорнув темну тканину і поклав її на підлогу перед вівтарем, інший поставив срібну чашу, наповнену густою червоною рідиною, від якої йшов терпкий запах.

Я відчула, як холод повільно піднімається вздовж хребта, але страх уже не паралізував. Він перетворився на щось інше, на напруження перед стрибком, на готовність боротися.

Чоловіки почали монотонно вимовляти слова закляття, і їхні голоси злилися в низький гул. Свічки спалахнули яскравіше, полум’я витягнулося вгору. Шаман підняв руки, і на його долонях спалахнули тонкі лінії світла, що повторювали вигравірувані на каменях символи. Він провів пальцями в повітрі, і між нами наче натягнулася невидима нитка, яка пульсувала в такт моєму серцю. Гул голосів наростав, заклинання ставало все глибшим і нижчим, ніби чоловіки в плащах намагалися витягнути із самої землі щось давнє й заборонене.

Шаман підніс чашу і почав читати завершальні слова, його голос лунав упевнено, майже тріумфально. Він зробив надріз на моїй долоні і кілька крапель упали на камінь. Символи спалахнули яскравіше… і раптом світло різко змінилося.

Червоне сяйво здригнулося, ніби хтось ударив по ньому зсередини. Воно не посилилося, як очікував шаман, а почало темніти, переходячи у холодний сріблястий відтінок. Камінь під моїми ногами більше не пульсував, він світився рівно, спокійно, як місячне світло.

Шаман завмер.

- Неможливо, - прошепотів він.

Чоловіки в плащах збилися з ритму, їхні голоси розсипалися, мов розірвана нитка. Дим із трав замість того, щоб стелитися до вівтаря, піднявся вгору і розвіявся, ніби його щось відштовхнуло.

Я відчула тепло у грудях, не болісне, не руйнівне, а живе, сильне, своє. Те, що він хотів підкорити, більше не було беззахисною силою, воно змінилося. Шаман різко підняв голову, а його очі спалахнули люттю.

- Ти… вже пов’язана, - прошипів він. – Мітка - інша магія торкнулася тебе.

Символи на камені тріснули тонкими світлими лініями. Пролунав сухий звук, і одна з плит під ногами розкололася навпіл. Полум’я свічок згасло одночасно, залишивши лише бліде місячне сяйво, що проникало крізь вузьке вікно. Срібна чаша в руках шамана почала нагріватися, рідина в ній закипіла і вилилася через край, залишаючи темні сліди на його долонях і він відкинув її з прокляттям.

- Вона більше не підходить для ритуалу, - глухо сказав один із чоловіків.

- Сам бачу, - гаркнув Ерланд. – Праця десяти років життя пішла до демона.

Чоловіки в плащах розгублено відступали, не наважуючись знову стати в коло. Шаман стояв посеред руїн вівтаря, його руки тремтіли від люті, бо сила, яку він так довго плекав, вислизнула в останню мить. І саме тоді двері відчинилися. У прорізі з’явилася жіноча постать у темному плащі, капюшон сповз з її голови, відкриваючи обличчя.

- Таяна, - у його голосі промайнуло щось між подивом і неприязню. - Ти не мала втручатися.

- Ти знав, що вона вже змінена, - відповіла Таяна спокійно. - Ти відчував це ще до початку, але жадоба засліпила тебе.

- Нічого я не знав, - гаркнув Ерланд.

- Я тобі говорила, щоб не смів чіпати дівчину, вона під моїм захистом! Ти ж зробив по-своєму!

- Та хто ти така, щоб я у тебе дозволу питав? – заричав шаман. – Вигнана, власною сім’єю, фея.

- Це ти порушила правила! Відправила її, - тицьнув на мене пальцем чоловік, - у земний світ, довела до розбалансу магії, а потім підсунула дівчисько королю! На ній його мітка!