Розділ 55. Знову втратив?

Каель

Каель був щасливий, і не просто, а саме ЩАСЛИВИЙ. Нарешті він зміг розповісти про своє кохання, і Алія відповіла йому взаємністю. А він ще весь цей час нервував, як дівчина відреагує на прийняте ним рішення: накласти на неї мітку. Тепер, коли настав час повертатися до палацу, і нарешті провести арешти зрадників, докази у нього, завдяки Алії, були беззаперечні. Однак чоловік прагнув лише одного – повернутися до коханої і цілувати її до тих пір, поки вона не викине із голови всі ті сумніви у правильності свого рішення, що її переслідують. Він був радий, що зміг заховати дівчину від усіх і небезпека тепер їй точно не загрожуватиме.

Кайрен чекав біля кабінету із товстою папкою в руках, і коли король увійшов всередину, то побачив ще й кузена, який сидів у кріслі для відвідувачів.

- Дейнаре, що ти тут робиш? Хіба я не відсторонив тебе від цієї справи.

- Каелю, я хотів вибачитися.

Король вигнув брови.

- І за що ти вибачаєшся? За те, що ледве не стратив невинну дівчину, чи за те, що не перевірив знайдені докази так як слід, чи може за те, що говорив, що я збожеволів і зациклився на Алії?

Кузен похнюпився, а тоді зібравшись із духом чітко проказав:

- За все брате, я визнаю, що був неправий, але дозволь усе виправити.

- Гаразд, але щоб більше не було жодних помилок і до речі, проінформую тебе першим, що я одружуюся із Алією, вона прийняла мою мітку і щойно закінчиться розслідування і арешти я всім про це повідомлю.

- Вітаю, Каелю. Я за тебе щиро радий.

- Що ти приніс? – звернувся король до Кайрена, який весь цей час скромно стояв біля дверей.

- Ваша Величність, наші люди заарештували майже всіх, хто був залучений до перевороту, окрім їхнього головного та маркіза Велера.

- Це погано, і дуже, - промовив король, після кількох хвилин мовчання.- Негайно відправте людей на пошуки маркіза, хтось уже зізнався, хто у них головний?

- Ні, Ваша Величносте, всі мовчать, навіть під тортурами не зізналися.

- Неочікувано, невже такі віддані йому. Тоді проаналізуйте голос цього чоловіка ще раз, можливо впізнаєте його. Інших зрадників стратьте завтра на площі, щоб усі побачили, що буде з тим, хто влаштовує змови проти короля.

- Як накаже, Ваша Величносте. А що робити з Анною? Вона ж жінка.

- Відправте в монастир, духовна служба піде їй на користь.

Каель  пропрацював ще два дні, вирішуючи важливі справи і коли на третій все ж вирішив навідатися до Алії, то чим ближче під’їжджав, тим більше його охоплювало погане передчуття. Накотило страшенне відчуття дежавю і його найстрашніші підозри підтвердилися щойно він опинився за кілька кроків до будинку. Охоронці були мертві, а двері навстіж відчинені. Чоловік кинувся всередину, але там було пусто. Прокляття – вилаявся король. Чому він не навідався раніше, можливо зміг би запобігти біді. А так схоже Алію викрали, а він навіть не знає коли саме. Що тепер робити? Аж раптом згадав, що дівчина прийняла його мітку, і хоч вона ще не підкріплена тілесною близькістю, але все ж давала деякі можливості, наприклад, пошуку. Налаштувався на потрібний лад, але нічого не відчув. Спробував знову, проте жодного результату, таке відчуття, що її тримають в місці, що ізолює магію. Невже Велер її викрав, але для чого? Щоб одружитися чи помститися? Щойно він його знайде, то розмастить по стінці. Як він посмів зазіхати на його жінку?

Не довго думаючи, кинувся до коня і рушив до палацу, потрібно все обговорити з Кайреном і Дейнаром, а разом вони знайдуть вирішення цій проблемі і відшукають Алію. Про те, що вона може вже бути мертва, Каелю думати навіть не хотілось.

Алія

Коли король поїхав, я відчула таку пустку та холод, що не хотілося зовсім нічого робити, однак змусила себе повечеряти і сісти за книгу, хоча  у її зміст зовсім не вникала. Нарешті я змогла відкинути всі свої сумнів щодо Каеля і погодилася стати його дружиною і … КОРОЛЕВОЮ! Як я про це не подумала раніше? Я ж зовсім нічого не знаю і не вмію нею бути. Сподіваюся, що швидко навчуся. А якщо ні? І про мене будуть шепотітися поза очі. Це вони ще не знають, що я Ді’Валер. Оце буде шок у всіх. На мить уявила обличчя Елізи і Хейзел, коли вони дізнаються, що саме я буду їхньою королевою. Та вони ж з суконь будуть вистрибувати аби заслужити мою увагу і прихильність. Проте їм не пощастило, я досить злопам’ятна людина, і тих принижень, що вони мені завдали, ніколи не забуду. Хоча це не головне, поряд зі мною буде коханий чоловік і я матиму нарешті сім’ю, якої так бракувало всі ці роки.

Ніч пройшла спокійно, а на ранок у мене виникло дивне передчуття, наче це затишшя і спокій загрожують перерости у бурю. Цілий день не знаходила собі місця, все валилося з рук, та й апетиту зовсім не було, а ще я дуже скучила за Каелем і сподівалася, що увечері він приїде, але він не з’явився.

Я відчула, що у кімнаті не одна і різко обернулась, намагаючись щось роздивитися в темноті, свічку не запалювала, тому виокремила лише якусь тінь в кутку.

- Хто тут? - мій голос був тихим, але впевненим.

Відповіддю стало різке клацання і запах: гіркий, задушливий, з металевим присмаком. Дим. Я кинулася до дверей, але вони були замкнені. Змахнула рукою, намагаючись викликати силу - листя у вазі на підвіконні здригнулося, але щось невидиме стискало мою магію, душило її разом із повітрям. Браслет на зап’ясті спалахнув холодним світлом - артефакт глушіння. Навіть не зрозуміла як він опинився на моїй руці. Зрозумівши, що магія не допоможе, схопила канделябр і жбурнула його в тінь. Але вже наступної миті хтось ззаду різко стиснув мої руки. Холодна тканина притиснулася до губ, а дим увірвався в легені. Я боролася, відбивалася – відчайдушно, але свідомість почала тьмаритися, а останнє, що почула перед тим як провалитися в небуття було: