Розділ 54. Відверта розмова

Алія

Коли нарешті ми відірвалися від цих чуттєвих ласок, настав час поговорити відверто і найбільше мені цікавило як вдалося врятуватися від того закляття витоку магію, яке на мене наклали і це питання озвучила королю. Помітила, що він напружився і не надто хотів говорити на цю тему, але все ж відповів.

- Алія, можливо ти розсердишся, але іншого виходу у мене не було.

- Про що ти? – не зрозуміла я.

І тоді король зробив щось дивне, вхопив мене за руку, закотив рукав і продемонстрував плече, потім над ним щось прошепотів і на місці абсолютно чистої шкіри, з’явився якийсь значок, ледь помітний і тьмяний. Я злякано сягнула в сторону і вхопилася за руку.

- Що це? – прошепотіла я.

- Мітка. Моя мітка, яка признала в тобі істину пару і мою наречену.

- Наречену?.. — слово застрягло в мене в горлі. – Але я не давала своєї згоди на це.

- Так, не давала, - погодився король, а тоді продовжив: Тому вона неактивна і я не можу користуватися всіма її перевагами. Але іншого способу тебе врятувати не існувало. Тому я і прийняв таке рішення.

- Але чому? – вражено запитала. Бо і правда не розуміла, що король зможе так легко віддати свою мітку по суті незнайомій дівчині, та ще й і тій, яку підозрює у зраді, простій простолюдинці.

- Невже ти ще досі не зрозуміла, що для мене безцінна. І не через те, що носійка Іскри Природи і представниця одного із древніх родів. Ти безцінна, бо це ти. І якщо ти скажеш «ні», я прийму це. Але я більше не можу мовчати.

Я затамувала подих і дивилася широко розплющеними очима на чоловіка, на мить навіть здалося, що забула навіть кліпати, а Каель тим часом продовжив:

- Я закохався у тебе з першого погляду, ще тоді на етапі відбору до складу дівчат-конкурсанток. Ти була не така як всі, стояла не так як всі, дивилася, поводилася. Ти унікальна і ідеальна для мене. Ти мене захоплюєш, злиш, постійно виводиш на емоції і мені це подобається. Тому твоя смерть була б для мене найтяжчим ударом, я не міг цього допустити і зважився на такий крок, бо вже тоді, на якомусь підсвідомому рівні, знав, що ти моя істинна пара.

Король замовк і пильно подивися на мене, а я сиділа, наче громом вражена і не знала як реагувати. З одного боку злилася, що він вирішив все за мене, але з іншого – була така щаслива і від його вчинку і від його слів. У грудях щось болісно й солодко стиснулося. Я притулилася лобом до його плеча, дозволяючи собі слабкість, яку так довго ховала.

- Що ти вирішила Алія? Приймаєш мою мітку?

Я мовчала, хоч усе в середині вимагало її прийняти, але щось мене зупиняло. Король пильно на мене подився.

 - Я розумію, що правда могла тебе вразити, і не буду наполягати на відповіді зараз. Краще певно піду.

Він встав і рушив до дверей, а я невідривно дивилася йому в спину, а подумки кричала до себе: Скажи щось. Зараз. Якщо не зараз - то не скажеш вже ніколи, але страх сковував сильніше за будь-які пута. Так, я як остання боягузка, боялася змін в своєму житті і розуміла, що вони неминучі, якщо все ж прийму його пропозицію. Вже нічого не буде як раніше і я назавжди залишуся в цьому світі. Але хіба не цього я хотіла ще зовсім нещодавно, адже були в мене такі думки. Та й для чого повертатися на землю, мене там ніхто не чекає. Сміливість нахлинула з неймовірною силою і я скрикнула:

- Зачекай!!!

Він зупинився, проте не обернувся одразу, лише напружився, ніби боявся почути не те. Я підвелася слідом і підійшла ближче.

- Каелю, я мовчала не тому, що не хочу, - тихо промовила. - А тому, що боюся… втратити себе… і водночас… втратити тебе. Я… розумію, що говорю дивно, але… Якщо я прийму мітку, це змінить усе.

Він узявся за ручку дверей, і в цю секунду я раптом ясно усвідомила: без нього мені буде не просто важче, а порожньо. Ні втечі, ні свобода, ні тиша не замінять того тепла, яке він залишав по собі навіть мовчки.

- Каелю… - ім’я зірвалося з моїх губ майже нечутно, але він почув.

Його рух завмер. Він не обернувся одразу, даючи мені ще одну, останню мить для вибору. Я зробила крок уперед, серце калатало так голосно, що, здавалося, він має його чути. Він повільно повернувся. У його очах спалахнула надія: стримана, обережна, така ж крихка, як і моя рішучість.

- Я боюся, - зізналася я, - але ще більше боюся, що ти підеш і я більше не матиму сміливості наздогнати. Тому я приймаю твою мітку. Ти мені також дуже подобаєшся, - промовила і відчула таке полегшення, наче камінь з плечей впав.