Розділ 52. Невраховані пункти плану

Алія

На зустріч мене покликали вже наступного дня. Трохи звісно нервувала, але цілком контролювала себе. Коли увійшла до кімнати, то більшість членів уже зібралося, але чекали когось важливо, бо час від часу поглядали на двері. Окинувши поглядом присутніх, помітила кілька знайомих обличь, але імен, на жаль, не знала. Нарешті почулися важкі кроки і мене обдало знайомим ароматом, не вірячи своїм відчуттям, обернулася і ледве не впала, бо ноги зрадливо підкосилися, бо до зали увійшов маркіз Велер. Тільки не це, промайнуло в думках. З ним я не дуже добре попрощалася минулого разу і тепер боялася аби він не став мені мстити за відмову і свою уражену гордість.

Маркіз також дивився на мене широко розплющеними очима, наче не міг повірити, що я реальна. Тишу перервав владний голос головного і привітавшись з усіма, почав мене представляти:

- Джентльмени, дозвольте представити вам Алію герцогиню Ді’Валер, яка вирішила також приєднатися до нас.

В кімнаті почулися перешіптування, а Велер взагалі дивився на мене не кліпаючи, так наче побачив примару. Далі було представлення всіх членів змови, чому я дуже зраділа, бо сама б не змогла б назвати жодного ім’я, окрім маркіза звісно. Єдиний, кого не було названо – це голова, але запитувати я не стала, все одно не скаже, та й сидів він так, що лиця його роздивитися я не могла. Коли із знайомством було завершено, то повернулися безпосередньо до справи.

- Зважаючи на обставини, думаю ми лише виграємо від того, що задовільнимо бажання нашого майбутнього короля щодо одруження на Алії. Носійка Іскри і представниця древнього роду – буде чудовою партією, чи не так?

Заперечень не було, маркіз сяяв, а я вся похолола і зрозуміла, що помилялася щодо намірів Велера. Мстити він мені не збирався, він і досі хоче зі мною одружитися, від цього усвідомлення кидало то в жар то в холод. Такий розвиток подій не був врахований в моєму плані. Мої думки перервав задоволений голос Арні:

- Зважаючи на те, що Алія моя майбутня дружина, то сподіваюся їй не будуть доручати небезпечної роботи.

На мить запала тиша, головний про щось розмірковував, постукуючи пальцями по спинці крісла, і цей звук ехом відбивався від стін.

- Алія буде виконувати своє призначення і саме вона погодилася допомогти із вбивством короля.

- Ні, я проти, - заперечив маркіз. – Я не дозволяю їй ризикувати, тим паче, що сьогодні оголосили вирок короля – страта, а також грошова компенсація за будь-які відомості, де може переховуватися Алія Арлен.

- Що скажете ви, Алія? – звернувся головний до мене.

- Вона жінка, і не може вирішувати, - заперечив Велер, а мені наче дали під дих. Та як він сміє, я не його власність і навіть ще не його наречена. Чому він вважає, що має право щось за мене вирішувати і роздавати тут вказівки.

- Ваша Світлість, як я вже говорила, хочу брати безпосередню участь у всьому, вважаю це своїм обов’язком. Щодо моєї ролі в якості дружини Його Світлості маркіза Велера, то ще не давала йому такої обіцянки і, зважаючи на зміну мого становища, вважаю, що говорити про наше весілля як про факт є неправильним.

- Я вже говорив вам, Алія, що ви надзвичайно розумна жінка, - зробив комплімент головний, а я лише кивнула. – Дівчина має рацію, і я повністю з нею погоджуюся, так що вибачте Арні, але Алія залишається в команді.

Я помітила, як скреготнули зуби Велера, але сперечатися далі він не став. Далі перешли до обговорення плану і моїм завданням було в костюмі покоївки розмістити у кімнаті короля пахучий ладан з домішкою отрути. Вона була надзвичайно потужна і головне не залишала слідів, король би потроху почав хворіти і через деякий час помер би від зупинки серця. Мене кидало в жар, коли розуміла, що якби зрадників не викрили б, то Каель міг померти. І вже завтра я мала реалізувати цей план, коли король був у від’їзді. Закінчивши з деталями, зібрання закінчилося і всі почали розходитися, я також вирушила до своєї кімнати, але на пів дорозі до неї, мене перехопив Велер і притис до стіни своїм могутнім тілом. Повітря вибило з легень, а серце вдарилося об ребра, ніби хотіло вирватися назовні. Я вперлася долонями в груди маркіза, намагаючись відштовхнути, але він лише нахилився ближче.

- Відпусти, - сказала тихо, але твердо. - Ти не маєш права.

Почула оглушливий регіт чоловіка, а тоді він нахилився до вуха і прошипів:

- Поки що, але вже скоро ти станеш моєю дружиною і тоді я буду робити з тобою все, що захочу. Ти будеш молити про помилування, чи думала, що я забув те приниження, якого зазнав, коли ти публічно відкинула мою пропозицію. Тепер зрозумів чому, набивала собі ціну чи не так?

- Не так, я вже сказала тобі «ні» і повторюю ще раз. Запам’ятай, я краще помру, чим вийду за тебе…

Маркіз загарчав і притисну мене ще сильніше, а тоді почав нишпорити моїм тілом.

- Так ще цікавіше, - гарчав він до болі стискаючи ділянки шкіри, що траплялися йому під руки. – Я люблю приручати і ламати норов.

- Ламають тих, хто дозволяє, - відповіла впевнено. - А я  не твоя річ.

Тоді задіяла магію і звалила з ніг чоловіка, обплітаючи його ліанами. І відчувала в цю мить таке задоволення і зловтіху.

- Бісова дівка, прибери це, - закричав, наче поранений звір.