Розділ 42. Побачення з королем

Алія (Аліна)

Я не знала, що підготував для мене Каель, але всі думки вертілися лише навколо записки і зсередини гризли сумніви. Чи правильно я чиню, піддаючись погрозам? Дуже зраділа, коли зрозуміла, що побачення планується в саду. Природа завжди додавала мені сили і впевненості.

Сад того вечора здавався відокремленим від усього палацу, ніби створеним лише для нас. Уздовж доріжки тремтіли свічки в скляних ліхтарях, і тепле світло лягало на листя м’якими плямами, змінюючи звичні контури на щось казкове. Повітря було насичене ароматом квітів і легкою прохолодою, що торкалася шкіри, заспокоювала й водночас загострювала відчуття.

Альтанка, оповита плющем і тінями була прикрашена свічками, які стояли на перилах, на маленькому столику, навіть на землі. Коли ми зайшли всередину, то я відчула, як тиша стала глибшою, інтимнішою і ніби світ за межами саду зник.

Каель зупинився поруч. Його близькість була спокійною і впевненою, без тиску, але такою відчутною, що серце зрадницьки прискорилося. Світло свічок торкалося його обличчя, робило погляд теплішим, а риси - м’якшими, зовсім не королівськими. У цих тінях він здавався ближчим, справжнім.

Я відчула, як напруга дня повільно відступає, мої рухи стали плавнішими, а подих рівнішим, ловила дрібниці: тепло, що йшло від нього, ледь вловимий запах, спокій, який з’являвся поруч. Свічки тихо потріскували, додаючи якогось миротворчого ефекту.

- Присядьмо, - прошепотів на вухо король і я кивнула.

Посеред альтанки був накритий стіл, стояли смачні страви і вино в келихах. Згадалися ще поради із земного світу, як закохати в себе чоловіка: робити компліменти не його зовнішності, а своїм відчуттям поряд з ним плюс залишити загадки, очікування. Тому адаптувавши ці поради до своєї ситуації, я поклала руку поряд з рукою короля, але так, щоб між нами залишався сантиметр.

- Так тихо і спокійно навколо, чудовий вечір Ваша Величносте. – зробивши невелику паузу продовжила: Поруч із вами він відчувається інакше як зазвичай. Тепліше.

Каель мовчав, лише уважно дивився на мене, я ж у відповідь м’яко посміхнулася.

- Я часто думаю, - зізналася Алія, - що інколи найсильніше прив’язує до людини не пристрасть, а відчуття, що тебе бачать справжнього. І мені хочеться, щоб вам було добре поруч зі мною. Просто добре.

Каель

Каель ловив себе на тому, що перестав стежити за часом. Свічки догорали повільно, вино темнішало в келихах, а сад навколо ніби стишував подих, дозволяючи цій миті тривати довше, ніж вона мала право. Присутність Алії поруч уже не сприймалася як щось виняткове, а навпаки, її відсутність раптом видалася б неприродною.

Вона нічого не вимагала, не шукала підтвердження його почуттям, не намагалася втримати погляд. Просто була спокійна, тепла, уважна. І саме це збивало з пантелику сильніше за будь-який відкритий флірт. Він звик до прохань, до очікувань, до напружених поглядів жінок, які хотіли стати обраними. Алія ж ніби не боролася за місце поруч - вона вже в ньому була.

Каель відчував, як у ньому щось зміщується, повільно й невідворотно. Обережність, яка роками була його захистом, слабшала. Він помічав дрібниці, яких раніше не дозволяв собі помічати: як вона дихає, коли мовчить; як трохи нахиляється вперед, слухаючи; як світло свічок затримується на її волоссі. Усе це осідало всередині, створюючи тиху, небезпечну прив’язаність.

Йому вперше за довгий час не хотілося нічого вирішувати. Не зважувати наслідки, не прораховувати кроки. Лише залишитися в цій альтанці, у цьому світлі, з цією жінкою, яка нічого не просила, і саме тому отримувала більше. І в цю мить Каель усвідомив: межу вже перейдено. Не словами і не дотиками, а внутрішнім дозволом.

Алія (Аліна)

В якусь мить я згадала, про завдання шантажиста і настрій відразу погіршився. Каель помітив цю переміну і запропонував прогулятися садом, на що я відповіла згодою. Я бачила, що охорона слідує за нами майже крок за кроком і тут я вигадала, що можна зробити.

- Ваша Величносте, - ніжно промовила я. – Пограймо з вами в одну гру!

- Яку? – зацікавився король.

- Бачте, ось те дерево, - показала вдаль. – Хто першим добіжить, той і виконує бажання іншого, - подивилася з викликом на чоловіка, а той був так спантеличений, що не відразу знайшовся з відповіддю. Ну звісно не щодня йому дівчата пропонують пограти в перегони, точніше ніколи не пропонують.

- Будь-яке бажання? – уточнив Каель.

- В межах пристойності, - виправилась я, а то мало що йому в голову ще прийде.

- Ти впевнена, що до біжиш в цьому вбранні? – засумнівався король, але я запевнила його, що все буде добре.

Каель дав знак своїм людям залишатися на місці, я переможно про себе посміхнулася. А потім ми побігли, і звісно ж король мене обігнав. Очікуючи на мене в кінцевому пункті призначення і хитро посміхаючись, дочекався коли я добіжу і притиснуся спиною до стовбура, а сам почав наближатися.

- Готова виконати моя бажання, Алія? – затискаючи мене, прошепотів король.

- Яке? – почула, що голос захрипнув і обірвався.