Розділ 41. Він цього не забуде

Алія (Аліна)

Довго Каель не тягнув аби розв’язати питання з пропозицією маркіза. Вже наступного дня викликав до себе мене, і Велера. Я бачила, яким напруженим був король, коли говорив маркізу, що будь-які пропозиції учасницям відбору недопустимі. Було таке відчуття, що якби не різниця у статусі, то викликав би Велера на дуель. Маркіз при цьому не виглядав присоромленим, скоріше байдужим, наче і не король з ним говорить.

- Ваше Величносте, - промовив Арні. – Я закохався в Алію Арлен і прошу дозволити мені одружитися з нею. Вибачте, що не поговорив з вами раніше, спочатку хотів дочекатися відповіді від Алії.

Каель був лютим, я бачила які блискавки відблискують у його очах, а потім він звернувся до мене:

- Міс Алія, якщо ви приймаєте пропозицію маркіза Велера, то повинні відразу залишити відбір і палац. Яке рішення ви ухвалили?

І при цьому подивився на мене так, наче якщо я погоджуся, то сам розірве і мене і мого можливого нареченого. Маркіз також дивився на мене з очікуванням і твердою впевненістю, що я прийму його пропозицію. Потім, під спопеляючим поглядом короля, взяв мене за руку і впевнено промовив:

- Міс Алія, ви станете моєю дружиною? Обіцяю вам, що ви ні в чому не будете знати відмови.

Я ковтнула уявний ком в горлі і переводила погляд з короля на маркіза. Його Величність спопеляв, а маркіз навпаки зачаровував та усміхався м’яко. Чому я досі мовчу, якщо вже давно зробила вибір? Хотіла таким чином позлити Каеля? Показати свою цінність?

-  Міс Алія, - озвався маркіз повільно, смакуючи моє ім’я, - я не прошу відповіді зараз. Жінка має право на сумнів.

Я відчула, як напруга біля мене стала майже фізичною. Каель не зрушив з місця, але знала - ще слово, і він втрутиться. Нарешті я зважилася і промовила:

- Сумнів доречний там, де є вибір, але я свій уже зробила. Дякую вам, Ваша Світлість, за надану честь взяти мене в дружини, але змушена відмовити.

Велер завмер, спершу здригнувся лише кутик губ, усмішка ще трималася, але стала тоншою, натягнутою. В очах щось клацнуло: тепле, зацікавлене світло згасло, поступившись холодному блиску. Маркіз на мить заплющив повіки, щоб узяти себе під контроль, але пальці зрадливо стиснулися в кулак і тут же розтиснулися, ніби він згадав, де перебуває.

- Шкода, - промовив, і тепер у слові було щось гостре. - Ви робите помилку.

- Дівчина зробила свій вибір, я більше вас не затримую маркізе, - втрутився король і тим самим хотів швидше спровадити чоловіка подалі.

Він уклонився і коли випростався, злість уже зникла з обличчя. Залишилась лише холодна впевненість людини, яка не звикла програвати і не вважає цю партію завершеною. Щось у його погляді мене злякало і я обхопила себе руками, приховуючи тремтіння. Коли вже хотіла рушити вслід за Велером, мене зупинив Каель.

- Залишіться, Алія, ми з вами ще не закінчили.

В його голосі не було злості, а от маркіз, який ще не встиг вийти із зали, лише на мить зупинився і напружився, а потім опанував себе і пішов швидким кроком геть. Тим часом Його Величність опинився поряд і обійняв за плечі.

- Чому ти тремтиш? – прошепотів на вухо.

- Маркіз не стерпить образи, він помститься, - тихо промовила і обернулася до чоловіка обличчям.

- Нічого він не зробить, ти під моїм захистом. І я радий, що ти йому відмовила.

Каель обережно провів долонею по щоці і торкнувся великим пальцем губи. Ця чуттєва ласка знайшла відгук в моєму тілі і я, наче кішка, подалася вперед, ловлячи цей дотик, дозволяючи йому стати трохи сміливішим, ніж він, напевно, планував. Його рука була теплою, впевненою, але стриманою, а у цьому дотику відчувалася боротьба між бажанням і самоконтролем. Палець ледь помітно натиснув, ковзнув по краю губ, і по спині пройшов струм, змушуючи мене затамувати подих, а у тілі з’явитися солодкій напрузі. Я вже очікувала, що король мене поцілує, але він відсторонився і сказав, щоб я готувалася на завтра. Він влаштує мені побачення-сюрприз.

До кімнати я поверталася у піднесеному настрої і навіть не відразу помітила білий конверт на своєму ліжку. Гарний настрій відразу випарувався, і тремтячими руками вхопилася за нього.

На аркуші акуратним почерком писалось: «Ось і перше завдання. Завтра, після вечірньої аудієнції, ти маєш подбати, щоб Його Величність залишився без супроводу на кілька хвилин. Привід знайдеш, якщо не хочете аби таємниця розкрилась».

Листок випав з моїх рук. Я вагалася чи виконувати завдання, чи довіритися Каелю і все розповісти. У голові крутилися всі можливі наслідки, бо помилка могла коштувати надто дорого. Руки все ще тремтіли, серце калатало, а думки стрибали від страху до розрахунку і назад. Кожна секунда здавалася вирішальною, а сама я, як на роздоріжжі, де обидва шляхи ведуть у невідомість. Батьки говори остерігатися королівської родини, але я не знала, що хоче зробити шантажист, раптом він вб’є короля. Тому прийняла рішення виконати вимогу, але у випадку небезпеки відразу попередити Каеля. Сподіваюся, що не пошкодую про своє рішення.