Розділ 34. Суцільна темрява

Алія (Аліна)

Після падіння на сцені, я нічого більше не пам’ятала, а прокинулася уже в цілительській, добре хоч не в покоях короля. Лікар мені пояснив, що в мене було магічне виснаження і він не розуміє з цим це пов’язано, хоч я і прекрасно знала з цим. З тим закляттям маскування кольору світіння, але розповідати цілителю не поспішала, може і на краще, що він не розуміє, що зі мною. За кілька днів сили відновляться і всі забудуть цю історію, вирішивши, що я надто слабка магічно. Потім біля мене постійно крутилися відвідувачі. Анна із захопленням розповідала, що відбулося після того як я впала в небуття. Виявляється король особисто відніс мене до цілителя, і постійно був поряд. Інші конкурсантки зараз перебували в досить злому настрої і найближчі дні краще до них не наближатися, якщо не хочу, звісно, отримати нову порцію нападок і звинувачень. Потім прийшов маркіз Велер і також виявив неабияку турботу, про свою пропозицію більше не запитував, напевно вирішив, що я не у тому стані аби приймати серйозні рішення. Під вечір, коли всі розійшлися, я спокійно заснула, і мені снився справжнісінький кошмар. Мене трусило як у пропасниці, а шкіра здається горіла заживо, я хотіла прокинутися, але не могла. І тоді зрозуміла, що це не сон, а відбувається насправді, навколо лунали якісь голоси, потім мене перевертали, щось робили, але я не могла до кінця зрозуміти, що саме. Біль трохи зменшився, але на його місце прийшла темрява така всепоглинаюча. Я відчула як мене кудись затягує в якусь прірву, з останніх сил чіплялася за маленький промінь світла, але ця темрява була настільки сильною, наче трясовина і, втрачаючи останні сила, я все ж піддалася їй. Ось і кінець, промайнуло десь на краю свідомості.

Раптом щось різко обпекло плече, так гостро, наче туди приклали розпечений метал. На якусь мить я знову опанувала свою свідомість і тіло й продовжила боротися з тією темрявою. Вона тягнула, а я боролася з нею, докладаючи всі наявні сили. Не знаю скільки це тривало, але тут я побачила яскраве світло і молодий пагін дерева, який розростався в мені, наповнюючи мене силою. Це світло було таким яскравим, що повністю побороло темряву і я нарешті змогла видихнути і остаточно втратити свідомість. В голові дзвеніло: «Я в безпеці».

Скільки я проспала не знаю, але в якусь мить відчула, що хтось ніжно доторкається до моєї руки і гладить її, щось шепоче, але слів розібрати не могла. Ці дотики були настільки приємні, що хотілось їх ще і ще. Спробувала розплющити повіки, але вони не піддалися і здавалися такими важкими наче налиті свинцем, а потім знову відчула як мені стає гірше, знову свідомість ніби кудись затягує і я не можу контролювати це. Невже небезпека повернулася? Я більше не маю сил з нею боротися, не можу, залиште мене уже в спокої.