Розділ 27. Він знайшов мене

До кімнати поверталася в сум’ятті, і навіть не помітила, що в якомусь із коридорів не туди звернула й тепер заблукала. Навколо не було ні душі, хто зміг би підказати дорогу, складалося враження, що в цьому крилі взагалі ніхто не жив. Оце я влипла і як тепер вибиратися звідси. Походила ще хвилин 20, але лише остаточно заблукала. Повернула за ще один поворот і…

- А-аах! — раптовий удар у спину звалив з ніг.

В обличчя вдарила темрява. Хтось ззаду схопив мене, притис до стіни, рука закрила рота.

- Тихо… не кричи, - прошипіли на вухо.

Я затремтіла. Зловісний шепіт, чужий подих. Спробувала вирватись — марно. Ще двоє в темних плащах наблизилися з боків.

- Забираємо її. Шаман чекає.

- Ні, - заперечив один з чоловіків. – Спочатку отримаємо обіцяне.

- Потім отримаєш, тут не місце. Шаман збіситься, якщо не доставимо дівчину вчасно.

- Нічого, почекає. Ти і справді думаєш, що коли він до неї добереться, то виконає те, що обіцяв. Аххха. Звичайно, що ні. Не захоче ризикувати, а мені вона давно сподобалася. Навіть можу вам поступитися, але лише після того як сам спробую.

Я з жахом переводила погляд з одного чоловіка на іншого, вони мене тут колективно зґвалтують, а мені навіть покликати на допомогу нікого.

- Ні! – закричала я і вкусила руку, що затуляла рот та вдарила ліктем.

Вони не очікували спротиву. Одному вдалося схопити край сукні - тканина затріщала, оголивши плече. Я впала, відчайдушно повзучи по підлозі до найближчого факела. Світло… хоч трохи світла…

- Тримайте її, - закричав чоловік і його супутники схопили мої руки і ноги, розпластавши на підлозі. Головний почав рвати на мені сукню, оголяючи груди. Я лише могла злегка чинити супровід, все таки чоловіки були в десятки разів від мене сильніші. Подумки звернулася до магії за допомогою і вона відкликнулася. Простір навколо завібрував і чоловіків відкинуло у сторони, наче ганчір’я, вони глухо застогнали, вгамовуючи біль, я ж скористалася ситуацією і кинулася бігти, притримуючи розірвану сукню. Що відбулося далі пам’ятала слабо, від магічного виснаження і емоційного потрясіння втратила свідомість в одній з кімнат. Скільки так пролежала не знаю. Покинулася від легкого дотику чиєїсь руки до мого чола. Розплющила очі і побачила короля, власною персоною. Він сидів на краю ліжка і уважно дивився на мене.

- Як ви себе почуваєте? – запитав.

- Де я?

- У моїй кімнаті.

- Але як? – не могла зрозуміти як тут опинилася.

- Я знайшов вас і приніс сюди. То як ви себе почуваєте?

- Здається нормально, - відповіла я, прислухаючись до себе.

- Що сталося? Хто з вами це зробив? – Каель продовжував пильно дивитися і ловив кожну емоцію на моєму обличчі.

- Не знаю, - відповіла. – Мене….? – не могла промовити вголос своє найстрашніше припущення.

- Ні, - похитав головою чоловік. – Вас оглянув лікар і підтвердив, що насилля не було.

Я полегшено видихнула і припіднялася на ліжку. Була одягнена у камзол короля, який прикривав мою порвану сукню і дарував тепло. Мені вдалося врятуватися завдяки своїй магії і це супер. Боюсь навіть уявити, що зі мною було б, якби я не змогла втекти від переслідувачів. Не могла лише зрозуміти як мене знайшов король і чому приніс у свою кімнату. Так не доречно згадалася та розмова з маркізом в саду, про таємницю короля і знову стало не по собі. Невже правда? Але запитати напряму звісно ж не могла, але вже вагалася чи хороша була моя затія закохати в себе Каеля. Можливо безпечніше буде погодитися на пропозицію Велера і жити собі спокійно в якісь віддаленій провінції.