Розділ 26. Прогулянка під зорями

Ще станцювавши кілька танців, мені стало недобре від шуму, спеки і тугого корсету. Сказавши Анні, що прогуляюся садом, вислизнула надвір. Сад зустрів мене радісно, магія в мені сколихнулася і її хвилі приємно запульсували під шкірою. Прохолодне повітря остудило розчервонілі щоки. Я залюбувалася на сад під яскравими зорями. Він був настільки чарівний, що хотілося провести тут цілу ніч. В якусь мить почула тихі кроки за спиною і різко обернулася. До мене на галявину вийшов маркіз Велер зі своєю фірмовою посмішкою на обличчі.

- Ви втекли з балу, - швидше констатував аніж запитав чоловік.

- Мені треба було свіже повітря, - тихо мовила. – І тиша.

Маркіз простягнув зірвану троянду, я взяла і зжала в руці.

- Ви йому сподобалися, - раптом промовив Арні.

- Кому?

- Королю… і мені. Ви незвичайна, чарівна, дуже вродлива і розумна. У вас є таємниця і через це мене ще більше тягне до вас, - з кожним кроком чоловік наближався все ближче і ближче.

Я легенько відступала крок за кроком поки не втиснулася в стінку альтанки. Маркіз підійшов майже впритул і легенько заправив за вухо прядку мого волосся, провів пальцем по щоці.

- Я ж вам також подобаюся, зізнайтесь, - прошепотів гарячим диханням на вухо.

- Я…

- У мене є пропозиція, вона буде вигідна і мені і вам, - його губи опинилися в міліметрі від моїх.

- Яка? – хоч і здогадувалася, що саме він пропонує.

Велер не відповів, а впився губами в мої, його язик моментально проник до рота і почав захоплювати владу наді мною. Мозок миттєво вимкнувся, мені і до цього маркіз подобався як чоловік, а його поцілунок – гарячий, пристрасний і зовсім зніс дах. Я відповіла, раптом відчула як груди обпекло – це кулон нагрівся і наче попереджав про небезпеку. З кожною хвилиною ставало все гарячіше і гарячіше, я не витримала і відсторонилася від маркіза, який невдоволено щось пробурмотів, але мене відпустив.

- Щось не так? – запитав захриплим голосом.

- Це неправильно, я на відборі Його Величності і не можу дозволити собі вільних стосунків із іншими чоловіками.

- Сподіваєтесь вийти заміж за короля? – його голос був просочений сарказмом. – Я бачив як ви на нього дивитеся, ловите його погляд, а потім уникаєте, ви боїтеся його, але не можете відвести очей. Але знайте, він ніколи не одружиться на простолюдинці, максимум який запропонує – стати його фавориткою і то не офіційною. Я ж пропоную вам набагато більше, я готовий на вас одружитися, хоч це і буде мезальянс.

- Звідки ви знаєте, що король на мені не одружиться, я ж на відборі.

- Я вважав вас розумнішою. Хоча ви б і самі відмовилися, - заінтригував Велер.

- Маркізе, чого ви хочете добитися?

- Щоб ви знали, з ким маєте справу. І що не все, що блищить - золото. Ви думаєте, що він просто владний, холодний, недовірливий?

- Він має право...

- Він убив власного брата.

Настала гнітюча тиша, мов грім, без звуку. Я дивилася на нього широко розплющеними очима.

- Що?

- Це не легенда, не чутки. Я був тоді в палаці. Брат повернувся з південного фронту - переможець, улюбленець народу. А наступного тижня… - маркіз нахилився ближче. - Його кінь збісився і скинув вершника зі скелі. Знаєте, що було дивно? Альберт чудово тримався в сідлі, краще ніж будь-хто.  

- Але… це може бути збіг.

- Збігів у королівських іграх не буває, Алія. - Голос маркіза став тихим, глибоким. - Він не терпить конкурентів. Навіть якщо це рідна кров. Тож подумайте… якщо він відчує, що ви небезпечні - ви наступна.

Я стиснула троянду так сильно, що вколола палець, крапля крові скотилася вниз, але болю не відчула.

- Чому ви мені це кажете?

- Бо не хочу, щоб вас зламали. І… - він зробив паузу, - бо хочу, щоб ви обирали серцем, а не страхом.

Він ніжно торкнувся моєї руки і зник у темряві саду. Я стояла нерухомо, із пульсуючим пальцем і серцем, що билося тривожно. Король убив брата? Але… як це поєднати з його поглядом, коли він дивився на мене сьогодні? Як? А якщо маркіз бреше? А якщо — ні?