Розділ 20. Самопроголошені лідерки

Тиждень збіг швидко і число претенденток досягнуло 15 дівчат - саме стільки залишилося після першого етапу відбору. Поки майже ні з ким із дівчат я знайома не була, як і більшість інших претенденток, тому організатори вирішили зробити нам вечір знайомства, на який я йшла з цікавістю. Майже всі дівчата уже сиділи за столом і я окинула їх уважним поглядом. Десь половина була аристократками, інші без дворянського титулу, але мою увагу привернула світловолоса дівчина, яка сиділа на самому краю і ні з ким не розмовляла. Я сіла біля неї.

• Як тебе звати? – запитала у дівчини.
• Анна, - тихо відповіла.
• А я Алія. Приємно познайомитися. Я тут нікого не знаю, не проти якщо подружимося?
• Ні, я буду рада подрузі. Я на перемогу у відборі і не розраховую, але батько змусив все таки взяти участь.
• Зрозуміло, тоді будемо триматися разом, - радісно сказала я.

Розмову перервав розпорядник, який ввійшов до залу та оголосив, що Його Величність організовує бал з нагоди відбору претенденток на відбір і він відбудеться через п’ять днів. Дівчата радісно загули і почали обговорювати новину, я також була рада, хоч і розуміла, що буду там бідною родичкою, яка навіть сукні не має. Після обговорення новини про бал перейшли до знайомства. Багато імен я не запам’ятала, а от моя нова знайома виявилася баронесою фон Волтен. Я представилася лаконічно «Я, Алія Арлен, сирота, не дворянка, маю дар магії Природи». Дівчата відразу втратили до мене інтерес, напевно за конкурентку не вважали.

- Я не розумію, для чого було запрошувати на відбір простолюдинок і так зрозуміло, що король одружиться лише з аристократкою, - сказала темно-волоса дуже вродлива дівчина Еліза маркіза Картхер, яка взяла на себе роль лідера і вважала себе єдиною гідною кандидаткою на роль дружини короля.

Інші ж дівчата відразу почали набиватися їй у подруги, і скоро навколо неї утворився цілий штаб. На роль іншої лідерки виголосилася Хейзел графиня Борфард, навпаки блондинка з ляльковими рисами обличчя. В неї також вже утворився власний почет, усі хотіли бути ближче до можливої майбутньої королеви.

- Справді, ще не було жодного випадку, коли у відборі брали участь простолюдинки, це смішно, - погодилася Хейзел і заговорила до нас з Анною: А ви до кого хочете приєднатися?

- Ні до кого, - коротко відповіла. – Ми також вважаємо себе гідними кандидатками і не збираємося комусь віддавати свій шанс.

Еліза і  Хейзел позеленіли від люті, інші дівчата здивовано переводили погляд з нас на своїх лідерок, а Анна взагалі ледве в крісло не втиснулася від страху.

- Хах, претендентки на перемогу, ххахаха, та ти ж простолюдинка, король ніколи на тебе і не подивиться, тому краще включи мозок і знайди собі покровителя, а то так і зогниєш в  своєму болоті.

- І подружку свою захопи, - підхопила Еліза.

- Дякую, ми подумаємо над вашою пропозицією, - відповіла я земною фразою на таку перспективу.

Далі розмова потекла про наступні етапи відбору та майбутній бал, з нами ніхто більше не розмовляв та й і до розмови не допускав, тому ми з Анною лише мовчки слухали і обдумували ситуацію, яка склалася. В цілому дівчата були праві, швидше за все король обере собі на роль дружини аристократку із сильним магічним даром, а не простолюдинку, але я пам’ятала, що по родовитості стою вище усіх разом зібраних тут дівчат, та ще і ношу Іскру магії Природи, тому моє завдання зараз – це закохати в себе короля, щоб він не зміг мені нашкодити, а далі буде видно. Перспектива стати королевою мене не особливо цікавила, головне не померти, раніше часу, на жертовному камені. Я так заглибилася у думки, що не відразу почула як мене за руку тормошила Анна, перевила здивований погляд на неї.

- Алія, що тепер буде? Еліза і Хейзел дуже злопам’ятні і будуть мститися.

- Не хвилюйся, нічого вони нам не зроблять, ми під захистом короля, хоч вони нас суперницями не вважають, але ми також члени відбору.

- Добре, ти мене трохи заспокоїла.

- Як ти дивишся на те, аби переїхати у мою кімнату? Думаю моя сусідка проти не буде.

- Можливо ти до мене? Я живу одна у кімнаті.

- Супер, пішли перенесемо мої речі.

Ми тихенько вислизнули з зали і пішли до моєї кімнати, швидко зібрали речі, і переселилася в кімнату Анни. Вона була точно така ж як і моя попередня, лише відтінок стін був ніжно-фіолетовий. Речі ми розклали швидко і замовили собі у кімнату чай та тістечка з кухні, щоб відсвяткувати моє переселення.

Коли розмова зайшла про моє минуле тут я призадумалася, що потрібно вигадати якусь переконливу історію, де я жила весь час. Вирішила говорити, що мій дід і був моїм опікуном та виростив мене в лісі. Звучить дико, але це краще, ніж говорити, що я із земного світу. Хто його знає, може ще подумають, що я божевільна і замкнуть у якійсь лікарні, а може захочуть вигнати з мене демона. Анна слухала мою історію дуже уважно і нарешті промовила:

- Ти напевно і танцювати не вмієш?

- Не вмію, - погодилася я.

- Хочеш навчу?

- Звісно, - зраділа я. Навички танців мені не завадять.

- Але тут місця мало, спробуймо завтра в саду, - запропонувала подруга і я визнала, що це хороша ідея.