Розділ 6. Втеча

Зранку шамана знову не було і я вирішила реалізувати свій ризикований план, але перед цим варто підготуватися в дорогу. Швидко знайшла сумку з міцної тканини і почала скидати туди все, що може знадобитися. Деякі книги, прихопила ще декілька зіллів, які саме не знаю, але згодом розберуся, можливо зможу їх продати і отримати хоч якісь гроші, далі в сумку закинула трохи їжі і пляшку води та ще декілька дрібничок. Коли все було спаковано, знову підійшла до стіни і приклала долоню до деревини. Я маю знову спробувати звернутися до природи, до тієї сили, що прокинулася в мені вчора.

— Я тут, — прошепотіла. — Я не ворог. Мені потрібно вийти. Допоможи.

Довго нічого не відбувалося. Навіть магія мовчала. Аж раптом відчула ледь чутне поколювання в долонях, постаралася влити ще більше сили і нарешті у стіні почав утворюватися отвір, спочатку зовсім вузький, а згодом все ширший і ширший. Я полегшено видихнула і спробувала пролізти через нього. Вийшло… І ось я вже стою на вулиці, довго не думаючи кинулася бігти, не розбираючи дороги, аби тільки подальше звідси. Ліс наче розступався переді мною, жодного разу я навіть не спотикнулася та не подряпалася об кущ чи гілку. Бігла, аж поки зовсім не видихнулася, тому зробила невелику зупинку, щоб відпочити та обдумати, що робити далі. Грошей у мене не було, знань про цей світ також, куди іти я також не знала. Але, можливо, із дорогою допоможуть рослини. Ця ідея мені сподобалася і я притулила долоню до шершавої кори дерева.

- Ти мене чуєш? – прошепотіла.

Мені в лице дихнув вітер і обсипав листочками, я прийняла це за знак.

- Ти знаєш безпечне місце для мене? – продовжила я. Аж раптом у голові з’явилися образи якоїсь ферми і немолодої жінки, яка клопотала по господарству. Ого, невже це і справді відбувається, а не розігралася моя фантазія? Наскільки я зрозуміла ліс вважав це місце і жінку безпечними для мене, у що ж, вибору у мене немає, тому вирішила прислухатися до поради і вирушити саме туди.

- Ти покажеш мені дорогу до цієї ферми? – запитала.

Раптом у повітрі повиснув один з листочків і став рухатися вперед, я слухняно рушила за ним. Ну що ж, вперед у нове життя…