Народжений,не тим.

Стародавній зал. Кров на каменні. Чоловік з гербом Морейнів розрізає долоню. Поруч — темрява,що дивиться у відповідь.

- Ми дали їм силу,- продовжив голос.- Не магію. Не безсмертя. Гібридність. Можливість бути більше,ніж одним.

- Але за ціну,- прошепотів Трей.

Темрява завмерла.

- Так.

Картина стала чіткішою. Клятва. Закарбована не словами — долями.

- „Першонароджений кожного третього покоління належить Договору. Його кров відкриває шлях,або закриває його назавжди.“

- Вони погодилися,- сказав Ноктаріум.- Бо вірили,що зможуть контролювати це. Що зможуть вирішувати,хто народиться.

Трей відчув холод.

- Але вони помилилися.

- Так,- голос став нижчим.- Бо вперша за століття народився ти.

Образ матері. Мірелла,бліда,з немовлям на руках. Кровні печаті тріскаються. Місто завмирає.

- Ти не був запланований,- сказав Ноктаріум. - Ти з’явився поза розрахунком. Саме тому кланам стало страшно.

- Тоді хто я ?- запитай Трей. - Жертва?

Темрява наблизилася впритул. Не загрозливо. Вивчаючи.

- Ти умова договору,яка може його зламати,- відповів голос.- Або завершити так,як ми й не передбачали.

Медальон на грудях Трея розколовся,відкривши символ глибше — не на шкірі,а під нею.

- Коли ти обереш — сказав Ноктаріум, - клани впадуть. Баланс зміниться. Старі міфи стануть реальністю.

- А якщо я не оберу?

Настала тиша.

- Тоді світ обере за тебе.

Темряа відступила.
- Йди,Трей Морейн. Тепер ти знаєш,чому за тобою полюють. І чому ти ще живий.

Простір здригнувся. І вперше за все своє життя Трей зрозумів,його народження було не помилкою. А порушенням,яке мало наслідки.

Трей крокував по старих вулицях Древморна. Місто,що раніше було домом,тепер нагадувало живу пастку,кожна тінь спостерігала за ним,кожен подих повітря ніс запах старовини і страху. Він відчував усе це гостріше,ніж коли-небудь — його сила росла,а розум став холодним і обережним.

Медальон на грудях горів ледь помітним червоним світлом. Він відчував слабкі відгуки іншої сили,що поширювалась містом. Це була не магія кланів і не закляття старійшини. Це було щось живе,що ще не знало себе.

Трей зупинився біля Південної арки — того самого місця,де його предки колись укладали клятви договору. Камінь під ногами пульсував. Він знав,що це