Народжений,не тим.

інакше відображення себе — очі темні,рухи надто плавні,серце...тихіше,ніж має бути.

І тоді він відчув це. Не перетворення. Не голод. Другу присутність усередині себе. Не звіра. Не вампіра. Щось страшніше. Двері підземелля розчинились різко.

- Зупинись — голос Ейріна прозвучав як удар.

- Ти більше не можеш мене стримувати,- Трей піднявся. Його голос був спокійний,і це лякало більше,ніж крик. — Вони вже почали вбивати через мене. Ейрін мовчав кілька секунд. Потім зняв із себе перстень клану Морейнів і кинув його на камінь.

- Тоді слухай уважно,- сказав він. — Те що ти носиш у крові,- не випадковість. І не прокляття.

-А що ?

- Порушений договір.

Трей завмер.

- Колись давно Морейни уклали угоду. Не з кланами. Не з вампірами.

- А з ким?

Ейрін подивився на нього так,ніби зважував,чи має право сказати правду.

- З тим,що не повинно було мати спадкоємців.

У цей момент за межами дому пролунали дзвони. Тривога Дравморна. Полювання почалося.

Трей - ступив у перед і відчув,як простір наколо нього ніби стиснувся,змінився,зник. Камінь під ногами став гладким,темним,схожим не на скелю,а на застигну тінь. Повітря було холодним і водночас живим. Тут не було світла. Але він бачив.

- Ти прийшов,- пролунало зусібіч. Голос не мав напрямку,статі чи віку.

- Нарешті.

Трей не відповів відразу. Його серце билося рівно — надто рівно,ніби щось у ньому знало: це місце знайоме.

- Ти знаєш,хто я? - запитав він.

Темрява зрушилась. Не згустилась,не стала тілом — просто стала ближчою.

- Я — те,з чим твій рід уклав угоду,- сказав голос. — Те,що не повинно було мати імені. Але Марейни дали його.

У повітрі спалахнув знак — той самий,що носив Трей.

- Ноктіріум,- прошепотів він,сам не знаючи,звідки знає це слово.

- Так,- пролунало з вдоволенням.- Пам’ять крові прокидається.

Перед ним почали з’являтися образи. Не видіння — спогади,які не належали йому.

Древморн,але інший. Молодший. Кривавіший. Клани воюють не за владу — за виживання. Вампіри винищують перевертнів. Перевертні палять міста. Відьми тримають баланс,який трищить щодня. І Морейни — ще не правителі,а ті, хто стоїть за межею зникнення.

- Ваш рід був приречений,- говорить Ноктаріум.

- Ви були слабкі. Вразливі. Але жадібні до майбутнього.

Образи змінилися.