Повернення забороненої

Еліара обійняла її,стримуючи страх.- Тоді настав час сказати правду. Про те,чому тебе ховали від світу. За вікном Древморн здригнувся від далекого грому - хоча небо було чистим. Це був знак.

Правда не приходить різко - вона просочується. Саме так сталося тієї ночі,коли Еліара вперше зняла з шиї стародавній амулет і поклала його між собою і донькою.

- Цей знак,- сказала вона,- ніколи не мав дістатися тобі так рано.

Амулет був теплий,ніби живий. На ньому переплітались три символи - місяць кров і коло рівноваги.

- Коли ти народилась,- почала Еліара,- ніч тривала довше,ніж мала. Старі печаті в катакомбах Древморна дали тріщини. Маги інших кланів відчули це ще до світанку. Арія мовчала. Вона вже знала - не розумом, а чимось глибшим. Каел Морн підійшов ближче.- Ти не просто відьма. І не просто спадкоємиця. Твоя кров поєднала те,що мало залишитися розділеним. Саме тому баланс похитнувся.

- Через мене?- тихо запитала Арія.

- Не через тебе,- твердо відповів він.- Через страх інших.

Еліара розповіла про Клятву Семи Кланів

- Давні договір,укладений після Великої Ворожнечі. Жоден гібрид не мав народитися без згоди всіх сторін. Але вони порушили правило.

- Ми знали,що тебе захочуть знищити,- сказала вона.- Тому сховали істину. Навіть від тебе.

У цей самий цей час у нижніх кварталах Древморна зібралась рада іншого роду. Клан Кровавого Місяця. Клан що вірив не в рівновагу,а в очищення.

- Вона активувала книгу,- промовив їхній провидиць.- Стару заборонену.

- Тоді це підтверджено,- відповів їхній лідер.- Дитина порушення,жива. І сильніша,ніж ми думали.

- Убити

- Поки ні

- Чому?

Очі лідера блиснули - Тому що такі,як вона рідко бувають самі.

Арія тієї ж ночі знову відкрила книгу. Але тепер сторінки не шепотіли - вони відповідали. На полях з'явились нові рядки,ніби хтось писав разом із нею "Кров не самотня." Вона відчула страх - не за себе. За когось,кого ще не знала. Далеко від Древморну Трей стояв у лісі,важко дихаючи. Його очі на мить відбили світло місяця червоним,а потім - срібним. Він впав на коліна,не розуміючи,що з ним відбувається.

- Я не чудовисько...- прошепотів він,стискаючи землю.

Але земля відповіла. Вона тремтіла під його руками. У Древморні ж стародавні дзвони,які не дзвонили століттями,ледь чутно задзвеніли. Це означало лише одне...