У ті часи Древморн іще не мав імені. Він був лише колом каменю серед туманів,місцем,де ніч затримувалась довше,ніж будь-де. Тут зібрались ті,кого вигнали власні світи. Ті хто,шукав не притулку - сили. Вогонь горів у центрі кола. Не теплий. Ну світлий. Це був Вогонь Пам'яті - він не спалював тіло,лише правду. Перша ступила відьма. Її волосся було білим,мов попіл,ще до полум'я.
- Я клянусь берегти знання,навіть якщо воно знищить мене, - сказала вона.
Вогонь прийняв її клятву і забрав здатність забувати. Другим підійшов той,кого згодом назвуть вампіром. Тоді він ще дихав.
- Я клянусь охороняти ніч,- промовив він,- навіть як що вона пожере мене.
Вогонь забрав у нього сон. Третім був перевертень - юнак із тінню звіра за плечима.
- Я клянусь бути багатьма,аби вижити,- сказав він
Вогонь розірвав його ім'я на частини. Останній мовчав. Він не назвався. Не схилив голови. І не дав клятви. Вогонь не пробачає мовчання. Саме з цієї митті з'явились гібриди. Саме тоді народилось прокляття крові.
- Місто пам'ятатиме,- сказав Вогонь.
І Древморн почав існувати. Ніхто не знав,що одного дня місто згадає цю ніч...через дівчину,яка ще не народилась.
#4623 в Любовні романи
#89 в Любовна фантастика
#278 в Фантастика
заборонене кохання, порушення давньої рівноваги, ворожнеча між кланами
Відредаговано: 14.12.2025