Розділ 19. Попіл минулого та крик тиші

   Ранок після благодійного вечора був важким, наче похмілля після отруйного вина. Хоча Віктор був зачинений у підвальних приміщеннях маєтку під наглядом найвідданіших людей Марка, атмосфера в домі не стала спокійнішою. Запах пороху, здавалося, в’ївся в оббивку стін, а дзеркальні скалки в залі нагадували про те, як легко руйнується ілюзія безпеки.

   Яна сиділа на терасі, обхопивши руками чашку з чаєм, який уже давно охолонув. Вона дивилася на свої долоні, ті самі, що вчора впевнено тримали пістолет. Вони не тремтіли, і це лякало її найбільше. Вона очікувала на каяття, на страх, на нудоту, але всередині була лише дивна, дзвінка порожнеча.

   Олександр підійшов до неї зі спини, накинувши на її плечі свій піджак. Він відчув, як вона здригнулася від його дотику, і на мить у його очах промайнув біль.

 - Ти не спала, - тихо промовив він, сідаючи поруч. Його обличчя було блідим, а рана під сорочкою, судячи з того, як він тримав ліву руку, знову почала кровоточити.

 - Я бачу його обличчя, Олександре, - Яна повернулася до нього. - Не Віктора. А того чоловіка в масці на парковці. І Віктора теж. Я натиснула на гачок так легко, наче все життя тільки цим і займалася. Що зі мною не так?

   Олександр взяв її руки у свої, зігріваючи їх. Його погляд був наповнений такою ніжністю, яку він ніколи не дозволяв собі показувати іншим.

 - З тобою все так, Яно. Це інстинкт. Ти захищала нас. Це не робить тебе вбивцею, це робить тебе живою. Світ, у який я тебе втягнув, не залишає вибору. Але я обіцяю, що як тільки ми розберемося з залишками людей Віктора, ми поїдемо звідси. Далеко. Де повітря не пахне залізом.

   Їхню інтимну мить перервав Марк, який майже забіг на терасу. Його обличчя було напруженим.

 - Олександре Петровичу, у нас проблема. Склад номер чотири в порту. Там пожежа. І це не випадковість, охорона на зв’язок не виходить, камери заблоковані. Там був вантаж для патріархів, якщо ми його втратимо, то вони знову почнуть сумніватися.

   Олександр різко підвівся, і його обличчя миттєво перетворилося на крижану маску.

 - Віктор у підвалі. Хто міг це зробити?

 - Кажуть, бачили чорний позашляховик, який належав Беллі, - Марк опустив очі. - Вона зібрала тих, хто залишився вірним її батькові. Це диверсія, щоб виманити вас.

   Олександр глянув на Яну. У його очах боровся обов’язок вожака та страх за жінку.

 - Я маю їхати. Якщо я не з’явлюся там, патріархи подумають, що я втратив контроль. Марку, посиль периметр маєтку втричі. Ніхто не входить і не виходить. Навіть муха не повинна пролетіти повз пости, - він підійшов до Яни, обхопив її обличчя долонями і поцілував так, наче бачив востаннє. - Залишайся в спальні. Glock завжди при собі. Я повернуся за дві години. Обіцяю.

   Яна лише мовчки кивнула, проводжаючи його поглядом. Вона бачила, як колона машин вилітає за ворота, залишаючи маєток у зловісній тиші.

   Минула година. Яна намагалася читати, але слова розпливалися перед очима. Тиша в домі стала майже фізичною, вона тиснула на вуха. Раптом десь глибоко внизу почувся дивний звук, наче щось важке впало на підлогу. Потім пролунав короткий скрик, який миттєво обірвався.

   Яна схопилася з ліжка, серце почало калатати в горлі. Вона миттєво витягла пістолет зі схованки під подушкою.

 - Марку? - покликала вона в рацію, яку залишив Олександр. У відповідь було лише шипіння статичних перешкод.

   Вона підійшла до дверей і прислухалася. З коридору доносилися м’які, майже котячі кроки. Це не була важка хода охоронців. Яна відступила вглиб кімнати, ховаючись за масивну шафу. Двері повільно відчинилися. У кімнату увійшла Белла. На ній був чорний шкіряний костюм, волосся зібране в тугий хвіст, а на обличчі сяяла божевільна, тріумфальна посмішка. У її руці був пістолет із глушником.

 - Ну привіт, королево, - процідила Белла, озираючись навколо. - Гарне гніздечко ти собі облаштувала. Шкода, що воно скоро згорить разом із твоїм коханим.

 - Як ти сюди потрапила? - голос Яни був напрочуд рівним, хоча руки ледь помітно тремтіли. - Маєток під охороною.

   Белла засміялася ы цей сміх був схожий на хрускіт сухого гілля.

 - Охорона? Ти про тих хлопців, які вважали, що я просто прийшла забрати свої речі через таємний хід у саду? Олександр такий передбачуваний. Він думає, що якщо він вигнав мене, то я забула кожен дюйм цього дому.

   Белла зробила крок вперед, наводячи зброю на шафу, за якою ховалася Яна.

 - Виходь, лікарко. Я не хочу вбивати тебе тут. Ти занадто цінний товар. Мій батько зараз у підвалі, і ти єдиний ключ, який відчинить його камеру. Олександр обміняє тебе на що завгодно. Він уже довів, що заради твого поцілунку готовий спалити світ.

   Яна повільно вийшла з-за шафи, тримаючи свій Glock націленим на Беллу.

 - Твій батько вбив його батьків, Белло. Він монстр. Ти справді хочеш захищати людину, яка перетворила життя Олександра на пекло?

 - Він мій батько! - верескнула Белла, і її очі наповнилися слізьми люті. - А Олександр був моїм! Поки не з’явилася ти зі своєю чистотою та невинністю. Ти його змінила. Ти зробила його слабким. Раніше він би просто пристрелив мене, а тепер... він відпустив мене, бо ти була поруч. Це твоя провина!

   Белла почала повільно наближатися, але Яна не відступала.

 - Стріляй, - сказала Яна, і в її голосі почулася та сама сталь, яку вона перейняла від Олександра. - Спробуй. Але знай, якщо я натисну на гачок, я не промахнуся. Я вже навчилася.

   У цей момент десь у коридорі почувся гуркіт, Олександр повернувся раніше. Белла здригнулася, її увага на мить переключилася на двері. Це була та сама частка секунди, про яку говорив Олександр.

   Яна кинулася вперед, але не стріляючи, а намагаючись вибити зброю з рук Белли. Вони зчепилися в жорсткій сутичці. Белла була сильнішою та досвідченішою, вона вдарила Яну ліктем у живіт, змушуючи ту зігнутися від болю. Пістолет Яни відлетів під ліжко.