Розділ 18. Бенкет під час чуми

   Приготування до благодійного вечора в маєтку Олександра нагадували підготовку до стратегічної наступальної операції. Весь будинок гудів, наче розтривожений вулик, але цей гул був приглушеним і професійним.

   Поки флористи в головній залі розставляли тисячі білосніжних лілій, аромат яких ставав майже задушливим, люди Марка в ідеально підігнаних чорних костюмах непомітно перевіряли кожен сантиметр території. Камери, датчики руху, блокування зв’язку, маєток перетворився на фортецю, замасковану під розкішний палац.

   Яна стояла у своїй спальні, дивлячись на сукню, що лежала на ліжку, наче експонат у музеї. Це був справжній витвір мистецтва. Важкий шовк кольору опівнічний синій, який при кожному русі переливався від глибокого чорного до яскравого кобальту. Сукня була елегантною, з повністю відкритою спиною та зухвалим розрізом на правому стегні, що доходив майже до самої талії. Олександр особисто вибирав цей фасон, і Яна тепер розуміла кожну приховану деталь цього вибору.

   Двері тихо відчинилися. Олександр увійшов, уже повністю готовий. Чорний смокінг сидів на ньому ідеально, підкреслюючи широкі плечі та владну поставу. Попри те, що він щойно повернувся з кривавого рейду, він виглядав зібраним, хоча глибокі тіні під очима видавали втому. У руках він тримав невеликий футляр із темного оксамиту.

 - Ти ще не вдягнена, - це було не питання, а констатація факту. Його голос був низьким, але в ньому відчувалася сталь, яка завжди з’являлася перед боєм.

 - Я просто... дивлюся на все це і не можу повірити, - Яна обернулася, притискаючи руки до грудей. - Олександре, ти збираєш тут усіх патріархів. Ти запросив Віктора. Ти виставляєш себе під удар прямо в нашому домі. Це не просто вечеря, це ешафот. Для кого він?

 - Щоб знищити гадюку, її треба виманити з нори на світло, де в неї не буде куди сховатися, - він підійшов до неї впритул, і вона відчула запах його одеколону, змішаний із ледь помітним ароматом мастила для зброї. - Сьогодні Віктор втратить усе. Свою репутацію, своїх останніх союзників і свою ілюзію недоторканності. А ти... ти будеш моєю силою. Моїм головним свідком і моєю правдою.

   Він відкрив футляр. Усередині сяяло намисто з діамантів, що нагадували застиглі сльози. Він обійшов її, допомагаючи вдягнути сукню. Його гарячі пальці обережно ковзали по її хребту, застібаючи дрібні ґудзики, і кожна секунда цього дотику віддавалася дрижаками по всьому тілу Яни. Коли сукня була застебнута, Олександр несподівано опустився на одне коліно.

   Він не просив її руки. Він обережно, майже благоговійно, закріпив на її правому стегні тонку шкіряну кобуру. Холодний метал Glock 43 притиснувся до її шкіри під шовком.

 - Твій інструмент, - прошепотів він, піднімаючи на неї погляд, сповнений темної пристрасті. - Сьогодні він має бути не в сумочці. Він має стати твоєю частиною. Якщо в залі почнеться хаос, не чекай моєї команди. Не дивися на Марка. Просто стріляй у кожного, хто зробить крок у твій бік зі зброєю. Обіцяй мені.

 - Олександре, я... - вона запнулася, відчуваючи важкість пістолета на нозі. - Обіцяю.

   Він підвівся, притягнув її до себе і цілував довго, владно, наче запечатуючи цей договір.

 - Сьогодні ми закінчимо це разом, Яно. Ти побачиш, як руйнуються імперії, побудовані на брехні.

   Зала маєтку була заповнена людьми, чиї імена зазвичай вимовляли пошепки. Жінки в діамантах, чоловіки в дорогих костюмах і кожен із них був частиною великої кримінальної машини міста. Віктор з’явився пізніше за всіх, навмисно демонструючи свою значущість. Він ішов крізь натовп, наче господар життя, не підозрюючи, що архів уже в руках Олександра.

 - Олександре Петровичу, - Віктор підійшов до них, тримаючи келих елітного коньяку. Його очі звузилися, коли він побачив Яну. - Який розмах. Благодійність? Невже ти вирішив, що кілька мільйонів на лікарні очистять твою совість після того, що ти вчинив з моєю донькою та моїми людьми?

   Олександр посміхнувся, і ця посмішка була страшнішою за будь-яку погрозу. Він міцніше стиснув руку Яни, демонструючи свою власність і свою підтримку.

 - Гріхи не очищуються грошима, Вікторе. Вони виставляються на загальний огляд, щоб кожен знав ціну кожної зради. Сьогодні ми поговоримо про борги, які не мають терміну давності.

   Музика продовжувала грати, але гості почали мимоволі розступатися, відчуваючи, як між двома чоловіками натягується невидима струна, готова лопнути кожної миті.

 - Панове! - голос Олександра раптом зазвучав гучно, перекриваючи скрипковий квартет. - Я вдячний, що ви завітали. Але сьогоднішній вечір не про гроші. Він про правду, яку ми занадто довго ховали за фальшивими посмішками.

   За його знаком Марк дав сигнал оператору. Світло в залі раптом пригасло, і на величезних панорамних екранах, що до цього показували абстрактні пейзажі, почали з’являтися документи. Це були скани з чорного архіву.

   По залі прокотився хвиля шепоту, що швидко переросла в гул обурення. Патріархи бачили свої прізвища, свої рахунки, але найбільше їх вразило те, що Віктор збирав на кожного з них папку, щоб тримати в страху. І нарешті кульмінація. На екрані з’явилося аудіо, записане двадцять років тому. Голос Віктора чітко віддавав наказ про ліквідацію батьків Олександра.

 - Це брехня! - закричав Віктор, і його обличчя перетворилося на маску жаху. Келих у його руці тріснув, обливаючи дорогий піджак коньяком. - Олександр підробив ці записи! Це провокація!

 - Це твоя власна жадібність, Вікторе, - Олександр зробив крок вперед, виходячи на середину кола. - Ти вбив моїх батьків, ти брехав мені все життя, ти використовував мене як пса, якого тримав на короткому повідку. Сьогодні твій повідок обірвався.

   Всі навколо затамували подих. Віктор побачив, що його союзники відвернулися. Мороз, патріарх, який ще вчора сумнівався в Олександрі, тепер дивився на Віктора з гидливістю.

 - Ти думаєш, що переміг? - прошипів Віктор, і в його погляді спалахнуло божевілля. - Ти думаєш, ці папери мають значення, коли ти мертвий?