Розділ 13. Смак влади та гіркота страху

   Післясмак світського прийому був схожий на дешеве вино. Спочатку паморочило голову від розкоші, а потім залишилася лише важкість і тупий біль у скронях. Яна сиділа на краєчку величезного ліжка у своїй спальні, відчуваючи, як важка оксамитова сукня тисне на плечі, наче свинцева кольчуга. Її пальці тремтіли так сильно, що вона ніяк не могла впоратися із застібкою діамантового кольє. Кожен дотик холодного металу до шкіри нагадував їй про крижані пальці Белли, які поправляли цю саму прикрасу.

   «Вона помре від сорому... Ти підстилка вбивці...» - ці слова крутилися в голові, наче уламки битого скла, що різали свідомість. Яна дивилася у дзеркало, але бачила не красуню в дорогому вбранні, а загнану в кут дівчинку, чиє життя перетворилося на розмінну монету в іграх монстрів.

   Двері спальні відчинилися з характерним важким звуком. Олександр увійшов, не чекаючи на запрошення. Він уже встиг зняти піджак, його біла сорочка була розстебнута на кілька ґудзиків, відкриваючи вид на напружені м’язи шиї. Він виглядав стомленим, але в його рухах все ще відчувалася та хижа грація, яка змушувала серце Яни замирати від суміші страху та незрозумілого потягу.

 - Ти втекла з балу, навіть не попрощавшись із гостями, - промовив він, підходячи до неї ззаду. Його відображення в дзеркалі нависло над нею, наче грозова хмара. - Це було не зовсім ввічливо, Яно. Мої партнери почали ставити запитання.

   Яна нарешті зірвала кольє з шиї, і воно з глухим звуком упало на столик, розсипаючи іскри світла. Вона різко розвернулася до нього, і в її очах блиснули сльози гніву.

 - Твої партнери? Мене має хвилювати думка людей, які оцінюють мене як нову модель броньованого авто?! Олександре, твоя колишня погрожувала моїй матері! Вона не просто кинула пару шпильок про мій статус, вона вказала мені на мою найвищу ціну! Вона знає про її хворобу, про адресу, про кожен цент, який ти витрачаєш на ліки. Як я можу стояти там і посміхатися, коли знаю, що моє життя і життя моєї мами висить на волосині через твої минулі інтрижки?

   Олександр завмер. Його обличчя, яке щойно здавалося втомленим, миттєво перетворилося на непроникну маску. Він зробив крок до неї, і Яна мимоволі втиснулася в край столу.

 - Вона сказала це прямо? - його голос став тихим, майже шепотом, але від цієї тиші по спині Яни пробігли мурашки. - Про маму?

 - Так! - майже викрикнула вона, відчуваючи, як істерика підступає до горла. - Вона сказала, що розповість їй усе. Що моя мама дізнається, якою кров’ю оплачене її серцебиття. Ти хоч розумієш, що це для неї означає? Вона не переживе цього, Олександре! Вона чесна людина, вона виховувала мене в світі, де добро і зло мають межі. А ти... ти стер ці межі!

   Олександр не відповів одразу. Він підняв руку і обережно, майже невагомо, торкнувся її щоки. Яна хотіла відсахнутися, але його погляд, темний і всепоглинаючий, прикував її до місця.

 - Послухай мене, - почав він, і в його голосі з’явилися ті самі нотки, якими він віддавав накази своїм бойовикам. - Белла припустилася найбільшої помилки у своєму житті. Вона вирішила, що старі зв’язки дають їй право торкатися моєї власності. А ти - не просто власність, Яно. Ти те, що я вирішив оберігати. Відсьогодні життя твоєї матері зміниться.

 - Як? Ти купиш її безпеку? - гірко запитала вона.

 - Я створю для неї фортецю, - відрізав він. - Завтра до її будинку прибуде група охорони. Вони будуть під виглядом соціальної служби чи приватної фірми, яку найняв благодійний фонд. Вона нічого не запідозрить, але жодна жива душа не підійде до її дверей без мого відома. А Белла... Белла сьогодні зрозуміє, що буває з тими, хто забуває своє місце.

   Він схопив її за руку, і його хватка була сталевою.

 - Одягайся. Ми їдемо. Я хочу, щоб ти бачила це. Я хочу, щоб ти зрозуміла: в моєму світі захист пахне не трояндами, а страхом ворогів. Ти просила убезпечити маму? Я зроблю це. Але ти маєш побачити ціну цього спокою.

   Нічна поїздка була напруженою. У салоні машини панувала така густа атмосфера, що здавалося, її можна різати ножем. Олександр мовчав, дивлячись у вікно на розмиті вогні міста. Його рука продовжувала тримати руку Яни, і вона відчувала, як пульсує кров у його долоні. Це не було ніжне тримання за руки, це було так, ніби він прикував її до себе невидимим ланцюгом.

   «Навіщо я це роблю?» - думала Яна, дивлячись на свій профіль у темному склі. - «Навіщо я погоджуюся бути свідком його жорстокості?». Відповідь була болючою: бо вона боялася. Боялася за маму, боялася за себе, і, що найстрашніше, боялася за нього. Поранення Олександра ще не загоїлося, і вона бачила, як він іноді зціплює зуби від болю під час руху машини.

 - Ми майже на місці, - порушив тишу Олександр. Його голос звучав сухо. - Клуб належить її батькові. Це територія, де вона почувається королевою. Тим приємнішим буде її падіння.

   Машина зупинилася біля чорного входу елітного закладу. Охоронці Олександра, наче тіні, миттєво оточили авто. Марк відчинив двері, і Олександр, ледь помітно нахмурившись від болю в боці, вийшов назовні, потягнувши Яну за собою.

   Вони піднялися службовим ліфтом на верхній поверх, де розташовувалися кабінети керівництва. Коли двері кабінету розчинилися, Белла, яка сиділа в кріслі з келихом віскі, навіть не здригнулася. Вона лише ліниво підняла очі, очікуючи побачити когось із персоналу. Але коли вона побачила Олександра, а за ним Яну, її маска холодної величі на мить дала тріщину.

 - Олександре? - вона поставила келих на стіл, і звук скла об дерево здався в тиші пострілом. - Я не очікувала гостей у таку пізню годину. Вирішив прийти і подякувати за гарну бесіду з твоєю супутницею?

   Олександр не став грати в люб’язність. Він пройшов до середини кімнати, важко спираючись на край столу. Яна стояла трохи позаду, відчуваючи, як від напруги у неї німіють кінчики пальців.

 - Ти завжди була занадто самовпевненою, Белло, - почав Олександр. Його голос був тихим, але в ньому відчувався такий холод, від якого, здавалося, почали замерзати квіти у вазі на столі. - Ти вирішила, що можеш погрожувати людям, які під моїм захистом. Ти вирішила, що моя слабкість, це твоя зброя.