Розділ 7. Межа близькості

   Повернувшись до маєтку після зустрічі з мамою, Яна відчувала себе так, ніби її вивернули навиворіт. Побачення з рідною людиною, яке мало стати ковтком повітря, насправді лише підкреслило глибину прірви, в яку вона впала.

   Тепер, крокуючи темними коридорами будинку Олександра, вона відчувала кожен міліметр мармурової підлоги під ногами. Кожна лампа на стіні здавалася їй оком, що стежить за її моральним падінням. Обіцянка Олександра, його вимога з'явитися в його спальні, пульсувала в її скронях важким, ритмічним болем.

   Вона увійшла до своєї кімнати, і двері за нею зачинилися з тихим, але фатальним звуком. На ліжку, прямо по центру білосніжної ковдри, лежала чорна матова коробка. Вона виглядала як інородне тіло в цій кімнаті, як вишуканий саркофаг для її залишків самостійності. Поруч, склавши руки перед собою, стояла покоївка. Її обличчя було маскою професійної байдужості, але в очах читалося щось схоже на жаль.

 - Пан наказав, щоб ви одягли це після душу, - голос жінки був безбарвним. - Він не любить чекати. У вас є тридцять хвилин.

   Яна підійшла до ліжка. Її пальці, що все ще зберігали тепло маминих рук, тремтіли, коли вона відкривала кришку. Всередині, під шаром дорогого цигаркового паперу, лежало мереживо. Воно було кольору грозового неба, майже чорне, але з глибоким синім відливом. Яна підняла його, і тканина виявилася настільки невагомою, що майже не відчувалася на дотик. Це був витвір високої моди, створений для того, щоб підкреслювати кожну лінію тіла, залишаючи жінку практично оголеною перед поглядом чоловіка.

   Це був не просто подарунок. Це був інструмент психологічного тиску. Олександр не просто хотів її тіла, він хотів бачити її приниженою цією вишуканою розкішшю. Він хотів, щоб вона сама одягла на себе ці кайдани.

   Яна пішла до ванної кімнати. Гаряча вода обпікала шкіру, але вона не відчувала тепла. Її думки були в хаосі. Вона згадувала обличчя мами, її наївну віру в те, що Олександр хороший варіант. Це усвідомлення боліло сильніше за будь-який фізичний удар. Вона стояла під струменями води, намагаючись змити з себе відчуття власної зради. Як вона зможе дивитися йому в очі? Як вона зможе ділити з ним ліжко?

   Вона вийшла з душу, витерлася рушником і зупинилася перед дзеркалом. Одягати білизну було боляче фізично. Кожен затискач, кожна стрічка мережива здавалися петлею на шиї. Коли вона нарешті вдягла все, відображення в дзеркалі її налякало.

   Вона виглядала як фатальна жінка з романів, але всередині почувалася зламаною дитиною. Шовковий халат, який вона накинула зверху, лише трохи приховав відвертість образу. Яна затягнула пояс так міцно, що шкіра під ним затерпла.

   Дорога до спальні Олександра була схожа на шлях на плаху. Коридори нічного маєтку здавалися нескінченними лабіринтами. Вона зупинилася перед його дверима. Вони не були замкнені, лише злегка прочинені, пропускаючи тонку смужку тьмяного світла. Це було останнє попередження.

   Яна штовхнула двері. Кімната Олександра була величезною і холодною. Тут панував мінімалізм, що межував із аскетизмом, але кожен предмет меблів коштував цілий статок. Повітря було насичене ароматом його парфумів, важким сандалом, дорогою шкірою та ледь помітним запахом хвої. Олександр стояв біля панорамного вікна, спиною до неї. На ньому не було піджака, біла сорочка була розстебнута на кілька ґудзиків, а рукави засукані.

 - Ти вчасно, - промовив він, не обертаючись. Його голос у цій тиші здався гучнішим за грім. - Заходь і зачини двері.

   Вона виконала наказ. Звук замка, що клацнув, відлунив у її душі кінцевою крапкою. Вона зробила кілька невпевнених кроків углиб кімнати і зупинилася в напівтемряві.

   Олександр повільно повернувся. Його погляд був важким, наповненим денною втомою та якимось дивним, похмурим вогнем. Він почав наближатися. Його рухи були плавними, як у леопарда, що вистежує здобич. Коли він зупинився впритул, Яна відчула жар, що виходив від його тіла. Він був набагато вищим, і його тінь повністю накрила її.

 - Тобі пасує те, що я вибрав, - промовив він низьким голосом. Його рука піднялася, і він повільно провів пальцями по її волоссю, заплутуючись у вологих пасмах. - Ти все ще пахнеш шампунем. Це... правильно.

   Він нахилився нижче, і його подих обпік її щоку. Яна затамувала подих, очікуючи нападу. Але його долоня перемістилася на її обличчя. Великим пальцем він обережно окреслив контур її губ, злегка натискаючи, змушуючи її відкрити рот.

 - Ти боїшся мене, Яно? - прошепотів він прямо їй у губи. - Чи ти боїшся того, що ти відчуваєш, коли я поруч?

   Він раптом притиснув її до себе, обхопивши талію своєю міцною рукою. Яна мимоволі вхопилася за його плечі, відчуваючи під тонкою сорочкою сталеві м’язи. Це був момент істинної, первісної напруги. Олександр вдихнув аромат її шиї, заплющивши очі.

   Його губи торкнулися її шкіри, спочатку легкий поцілунок, а потім він пристрасно впився в її шию, залишаючи пекучий слід. Яна відчула, як по тілу пробігла хвиля мурах, що не мали нічого спільного зі страхом. Це була чиста фізіологія, яку вона не могла контролювати.

   Він продовжував покривати її шию та плече поцілунками, його руки блукали по її спині, притискаючи її все щільніше до своїх стегон. Яна відчувала його силу, його збудження, і в якийсь момент їй здалося, що вона зараз просто розчиниться в цій небезпечній близькості. Її власні руки мимоволі почали стискати його сорочку.

   Але Олександр раптом зупинився. Він відсторонився лише на кілька сантиметрів, дивлячись їй прямо в очі. У його погляді була перемога. Він бачив, як вона на нього реагує, і це було для нього кращим за будь-які слова.

 - Час спати, - коротко кинув він, і голос його став сухим. - Роздягайся і лягай.

   Це був удар. Він розпалив у ній пожежу і просто відвернувся. Яна, тремтячи від емоційного перепаду, скинула халат. Вона відчувала себе абсолютно оголеною під його пильним, важким поглядом, хоча на ній і була білизна. Вона швидко пірнула під важку ковдру величезного ліжка, намагаючись сховатися від його очей.