Глава 16 Після втечі

Тронна зала все ще наповнювалася напругою. Вартові стояли мовчки, обмінюючись здивованими поглядами, а придворні шепотіли одне одному, роздивляючись порожні камери.
— Як вони змогли зникнути? — пробурмотів один із радників.
— Це неможливо… — тихо промовила інша придворна, намагаючись приховати страх. — Вони ж у темниці…
Слуги, що залишилися, боялися навіть рухнути: помилка могла коштувати життя. Внутрішній страх змішувався із заздрістю — хтось таємно мріяв вислужитися, хтось відкрито обурювався, що “владна пара так легко обійшла усі правила”.
У тронній залі з’явилася королева Івгріанна. Її погляд був холодним і непохитним, але всередині розуму вирувала буря.
— Вони втекли… — прошепотіла вона, ледве чутно, але кожне слово розривало тишу залу. — Як вони посміли?
Її думки рвалися між гнівом і здивуванням: Це було несподівано. Я контролюю все, і раптом — порожні камери і ніхто не знає,  куди вони поділися. Я не допущу, щоб це залишилося безкарним.
Вона кинулася до столу з картами, розгорнула план столиці і військових постів.
— Організуйте пошук негайно, — наказала вона військовим радникам. — Усіх, хто стояв на стежках, змінюйте на найнадійніших. Ніхто не повинен залишитися поза увагою.
Придворні переглянулися: страх і заздрість змішалися у химерний клубок емоцій. Дехто підозрював, що втеча була можливою лише завдяки магії. Інші шепотіли, що Амвірій використав свої хитрощі і силу, щоб уникнути пастки.
Вартові намагалися дізнатися правду, але мовчання королеви і магічна невидимість Аліни залишали їх у повній невідомості.
Між тим, Амвірій і Аліна рухалися темними стежками за межами столиці. Ліс огортав їх густою тінню, але тепер він став прихистком, а не пасткою. Вони йшли тихо, серця билися у такт магічного зв’язку, що ще сильніше відчувався після втечі.
— Куди ми підемо? — запитав Амвірій, поглядаючи на густі дерева навколо.
— Спершу — подалі від столиці, — відповіла Аліна, її голос був спокійний, але рішучий. — Потім знайдемо безпечне місце, де зможемо знову обдумати наступні кроки.
Ніхто не знав, що вони втекли. Ніхто не знав, куди вони подалися. Лише темний ліс, ніч і магічний зв’язок, що тримав їх разом, давали надію на виживання.
В серці кожного з них виростало розуміння: це лише початок боротьби. Світ, який вони знали, більше не існує. Тепер їхнє життя стало грою у тіні, а небезпека підстерігала з кожного кроці.
І попереду — нові випробування, нові таємниці і можливість змінити долю не лише свою, але й усього Кердану.