Глава 11 Спостереження Аліни

Аліна сиділа на балконі своїх покоїв, схилившись над книгою, але вже кілька хвилин не перегортала сторінки. Літери розпливалися перед очима. Її думки знову й знову поверталися до подій останніх днів — весілля, холод у погляді Амвірія, той магічний зв’язок, що не давав дихати вільно.
Легкий вітер ворушив тонкі фіранки й грався пасмом її волосся. Здавалося, ранок буде тихим і звичайним.
Раптом унизу щось загриміло.
Метал об метал.
Чіткі кроки.
Голосні команди.

Аліна підвела голову.
Погляд сам собою ковзнув до плацу перед палацом — і вона завмерла.
Там, унизу, вишикувалися солдати.
Ряди блищали обладунками, майоріли прапори, рух був чіткий, відпрацьований, ніби до цього готувалися давно. Слуги бігали між шеренгами, зброярі передавали списи, перевіряли кріплення панцирів, підводили коней.
І серед усього цього — Амвірій.
Він стояв трохи попереду, віддаючи накази короткими жестами. Його постава була рівною, голос — холодним і владним. Він не просто спостерігав — він керував.
Аліна мимоволі стиснула край кам’яної балюстради.
Це був зовсім інший чоловік.
Не той, з яким її зв’язала заборонена магія.
Не той, що дивився на неї крижаною стриманістю у шлюбній кімнаті.
І навіть не той, якого вона відчувала крізь магічний зв’язок.
Цей Амвірій був сильним. Небезпечним. Своїм.
І саме це лякало найбільше.
— Еррі! — покликала вона.
Служниця з’явилася майже одразу, ніби чекала за дверима.
— Так, пані?
— Піди дізнайся, що там відбувається.
Еррі кинула швидкий погляд униз, і в її очах промайнуло щось схоже на тривогу, але вона низько вклонилася й зникла.
Аліна залишилася сама.
Шум із плацу долинав хвилями. Час від часу чути було іржання коней, скрегіт мечів, короткі накази.
Її серце билося швидше.
Магічний зв’язок знову нагадав про себе.
Десь глибоко всередині вона відчула напруження — не своє.
Його.
Зосередженість. Втома. І ще щось — важке, темне, мов тінь перед бурею.
Аліна різко відступила від краю балкона.
— Ні… — прошепотіла вона. — Я не хочу цього відчувати.
Але зв’язок нікуди не зник.
Вона опустилася в крісло й міцно стиснула книгу в руках, ніби та могла стати щитом.
Їй раптом стало холодно.
Що відбувається?
Чому в палаці стільки солдатів?

Чому Амвірій виглядає так, ніби готується до війни?
І чому частина її… хоче дивитися на нього ще?
Вона підвелася й знову підійшла до балюстради — повільно, ніби борючись сама з собою.
Внизу солдати вже тренувалися. Дві шеренги зійшлися в навчальному бою, удари луною розходилися по каменю. Хтось впав. Його одразу підняли.
Амвірій щось сказав — і рухи стали ще швидшими, точнішими.
Він навіть не дивився у бік палацу.
Ніби знав, що вона там — і свідомо не піднімав очей.
В грудях защеміло.
— Ненавиджу тебе… — ледь чутно сказала Аліна.
І в ту ж мить відчула у відповідь хвилю холодної іронії.
Він почув.
Вона відсахнулася від балкона, наче обпеклася.
Магія не дозволяла навіть думки приховати.
Кроки за спиною змусили її обернутися.
Еррі повернулася, важко дихаючи після бігу.
— Пані… у палаці всі говорять… що готується щось серйозне. Військо приводять у повну готовність.
— Чому?
— Ніхто не каже.
Звісно.
Аліна гірко всміхнулася.
Її життя вирішили без неї.
Її шлюб уклали без її згоди.
Тепер у палаці відбувається щось велике — і вона знову нічого не знає.

Лише відчуває.
І це відчуття — гірше за будь-яку правду.
Вона повільно підійшла до дверей у покої.
— Еррі, залиш мене.
Служниця вклонилася й вийшла.
Аліна ще раз озирнулася на плац.
Амвірій саме сідав на коня.
Сонце ковзнуло по його обладунку, і на мить він став схожим на темну фігуру з легенд — не людину, а провісника чогось неминучого.
Магічний зв’язок знову стиснув серце.
І вперше вона подумала:
Що, якщо цей зв’язок приведе мене не до нього…
а до чогось значно страшнішого?