Глава 8 Невдала спроба

Ніч накрила замок важким темним покривалом.
Аліна стояла у порожній кімнаті, під ногами холодна мармурова підлога, а навколо свічки кидали мерехтливе світло. Вона витягла з комода маленький амулет — останній символ їхнього зв’язку.
— Я… більше не можу так, — прошепотіла вона, тремтячими пальцями тримаючи його. — Це не повинно керувати мною… ні тобою, ні мною.
Вона розпочала ритуал: на підлозі з’явилися символи, витягнуті зі старої книги; свічки, що оточували її, мерехтіли, відкидаючи дивні тіні на стіни. Серце калатало так, ніби хотіло вирватися з грудей.

Кров легким потоком з її пальця падала на амулет. Вона відчула, як магія відгукується в грудях, холодна й гостра, як ніж.
І тоді почула його.
Голос Амвірія — тихий, хрипкий, майже людський, але наповнений болем:
— Аліно… що ти робиш?
Вона здригнулася. Серце стислося. Ні, це не було просто почуття магії — це був він. Він відчував усе, що вона робила.
— Я не хочу більше… — ледве чутно промовила вона. — Я не можу терпіти цей зв’язок.
Свічки здригнулися, тіні почали танцювати по стінах. Амулет загорівся червоним світлом. Але магія не зламалася.
Ще один крик — тепер усередині її голови:
— Не чіпай мене!
Він був там, поруч, хоч і у формі ворона. Чорне перо торкнулося її плеча в її уяві. Вона побачила його темне тіло, очі, що блищали людським страхом і люттю.

— Ні… — прошепотіла Аліна, розуміючи, що ритуал не спрацював. — Це… неможливо.
Амулет вибухнув слабким спалахом світла. Темрява в кімнаті закрутилася у вихор, свічки гасли, а її руки здригалися від холодного болю. І в той момент вона відчула: зв’язок став ще сильнішим.
— Ти не відпустиш мене… і я не можу відпустити тебе, — тихо промовив він, його голос тепер у кожному подиху Аліни.
Вона впала на коліна, серце рвалося від безсилля. Темрява, холод і біль обплели її. Зв’язок не зникав, він тепер став частиною неї, частиною його.
— Я не вільна… — шепотіла вона, дивлячись на чорне мерехтіння амулета. — Я не вільна ні від нього, ні від себе…
У коридорах замку пролунав крок. Вона здригнулася. Чорне перо, що її торкнулося в думках, стало тягарем. І вона зрозуміла: відтепер жоден з них не буде самим собою.
Ніч продовжувалася, і лише холодні свічки мовчки свідчили про їхню неможливу боротьбу, про магію, що пов’язала їх назавжди.