Глава 5 Ціна й розплата

Ранкове сонце ледве пробивалося крізь туман, що сповив ліс. Амвірій ішов стежкою, насолоджуючись вихідним — перший спокійний ранок після весілля.
Але спокій зник швидко.
Спочатку він відчув легке тремтіння в тілі, наче від передчуття бурі. Потім воно посилилося: м’язи напружилися, кістки скрипнули.
— Що… — прошепотів він, спираючись на стовбур старого дуба.
Його руки змінили форму, пальці зрослися, кігті з’явилися на кінчиках. Голова змінилася — дзьоб проріс, очі набули блиску, а тіло стало легким і крихким.
— Чорт… — буркнув він. — Такою ціною…
Воронам у гілках здалося знайомим. І справді — тепер він сам став вороном.
Ліс навколо змінився. Дерева здавалися гігантами, туман — густим морем. Він відчув нові рефлекси: гострий зір, гострий слух, силу польоту. Але разом із тим — відчуття ізоляції.
Бо ніхто не знає, де він. Ніхто не допоможе.
Магічний зв’язок нагадував про Аліни. Її образ, її страх і гнів відчувалися навіть у новому тілі.
— Три дні… — прошепотів він, здіймаючись у повітря. — Три дні, і я знову людина…
Ліс навколо залишався тихим свідком його мук, поки ранковий туман огортав нового ворона, який тепер був частиною магічного покарання.

Він злетів.
Спочатку недбало — тіло ворона було незвичним, крила здавалися занадто великими, а лапки — слабкими. Кожен рух вимагав неймовірних зусиль. Він падав, хапався за гілки, знову здіймався, сповільнюючи політ у густому ранковому тумані.
Ліс навколо здавався чужим. Кожен звук — хрускіт гілки, тріск під лапками — лунав занадто гучно. Амвірій відчував себе маленьким і беззахисним, хоча раніше міг легко підкорювати людей і дворянську політику.
І тут магія знову далася взнаки.
З грудей Амвірія різко пройшла хвиля тиску. Він відчув Аліни думки і емоції, немов вона стояла поряд: страх, злість, відраза. Ворона здригнув.
— Чорт… — буркнув він. — Я не можу наблизитися до неї… навіть якщо хочу.

А магічний зв’язок не дозволяв йому відпочити. Він відчував кожен її подих, кожен стрибок серця, і це було боляче — не від фізичного страждання, а від неможливості контролювати ситуацію.
Перший політ став випробуванням: з одного боку — сила і свобода нового тіла; з іншого — обмеження, ізоляція, постійна прив’язка до Аліни.
Він рвався в небо, нахиляючись над долиною, крутився між гілками, намагаючись зловити баланс. Серце ворона билося швидше, ніж серце людини, відчуття сили змішалося з тривогою.
— Три дні… — прошепотів він, зависнув на гілці. — І за ці три дні… я стану людиною знову. Але що буде з тією, яка пов’язала мене цією магією?
Туман піднімався, сонце почало освітлювати верхівки дерев. Ліс оживав, але Амвірій залишався сам — вороном, покараним і приреченим.
І де б він не летів, магічний зв’язок не давав йому забути: він і Аліна тепер пов’язані назавжди, незалежно від того, чи хоче хтось цього, чи ні.