Глава 4 Перша шлюбна ніч

Двері зачинилися.
Тиша стала густою, важкою.
Аліна повільно зняла рукавички й кинула їх на стіл.
— Тепер ти задоволений? — її голос був рівний, але в очах палав вогонь. — Радник королеви. Чоловік. Переможець.
Амвірій не відповів одразу. Він зняв перстень із гербом і поклав поруч із її рукавичками.
— Переможців у цій історії немає.
— Не прикидайся.
Він зробив крок ближче. Магія між ними стиснулася.
— Ти думаєш, я цього хотів?

— Ти використав заборонену магію!
— А ти ні?
Слова різонули.
Вона першою підняла руку — але не для ляпаса.
Потік сили вирвався з її долоні. Не смертельний. Але різкий. Повітря спалахнуло срібним світлом.
Амвірій відбив удар майже інстинктивно. Стіна за ним тріснула.
— Ти збожеволіла?! — прошипів він.
— Я не твоя власність!
Вона знову атакувала. Цього разу швидше. Магія пульсувала, немов жива істота, підживлюючись їхнім гнівом.

Він схопив її за зап’ястя, стримуючи третій удар. Сила зіткнулася між ними — гаряча, болюча.
Їхні обличчя були надто близько.
— Зупинись, — тихо сказав він.
— Змусь мене.
Магічний зв’язок вибухнув спалахом болю — обом одночасно. Наче сама сила карала їх за боротьбу одне проти одного.
Вони різко відсахнулися.
Аліна важко дихала. На підлозі диміла тканина завіси, зачеплена заклинанням. У повітрі пахло озоном.
Амвірій дивився на неї не як на дружину.
Як на рівну.
— Якщо ми продовжимо, замок цього не витримає, — холодно сказав він.
— Мене це не хвилює.
— А мене хвилює.

— А мене хвилює.
Він повільно опустив руки.
— Я не торкнуся тебе. Але більше не кидайся силою в моїй кімнаті.
— У нашій, — різко виправила вона.
Тиша знову заповнила простір.
Ця ніч не стала близькістю.
Вона стала оголошенням війни.
І магія між ними тепер жила не теплом —
а напругою, що могла зруйнувати все.