Глава 3 Весілля

Минуло кілька днів. Аліна у розкішному вбранні, що сяяло золотими нитками й дорогоцінними каменями, тихо зайшла у банкетний зал. Вона відчувала, як магічний зв’язок тягне її до Амвірія, і це відчуття змушувало серце битися частіше.
Гості вже зібралися: знатні родини, придворні, сама королева спостерігала з трону, а погляди всіх були спрямовані на неї. Кожен крок по мармуровій підлозі здавався гучним, хоча насправді вона чула лише власне серцебиття.
Амвірій стояв на іншому кінці зали, строгий і відсторонений, як завжди. Він не дивився на неї, але Аліна відчувала магічний тягар між ними: зв’язок, що зробив цей шлюб неминучим, навіть якщо її серце зовсім не хотіло бути поруч із ним.
Навколо панувала урочиста атмосфера, але для Аліни все виглядало як пастка: краса вбрання і розкіш гостей не могла приховати того, що її воля була обмежена, а вибору немає. Вона вдихнула, стримуючи страх, і йшла вперед, знаючи, що сьогодні її життя зміниться назавжди.
Сефара стояла трохи осторонь, ніжно стискаючи кулаки від хвилювання. Піолен, як завжди, строгий, кидав швидкі погляди, ніби перевіряючи, чи Аліна пам’ятає правила поведінки серед знаті. Любов і підтримка батьків змішувалися з невидимим тиском — їхня опіка тепер мала вигляд поради виживання у великому дворі.

Аліна підійшла до Амвірія, відчуваючи, як магічний зв’язок тягне її немов невидимі ланцюги. Він стояв прямий, холодний, його темно-зелені очі дивилися кудись уперед, ніби вона була лише частиною урочистої сцени.
Гості шепотіли, обмінювалися поглядами і тихо оцінювали дівчину, яка стала нареченою. Кожен рух Аліни контролювався очима знаті, кожне слово мало бути правильним. Вона згадала слова Піолена: «Не роби помилок, навіть найменша неточність може коштувати тобі статусу», і спробувала тримати спокій.
Амвірій нарешті підняв погляд, і на його обличчі з’явилася ледь помітна напруга. Він теж відчував магію, яка їх зв’язувала, але зовнішньо залишався холодним і байдужим. Аліна відчула, як серце стискається: її воля — лише тінь у цій урочистості.
Королева спостерігала з трону, майже не промовляючи, але її присутність давала зрозуміти: все тут — політичне дійство, а не особисте щастя. Аліна відчула холодний піт на шиї: вона розуміла, що навіть магія не врятує її від очей і оцінок цього залу.
Сефара стояла осторонь, тихо стискаючи кулаки, її серце билося разом із дочкою, а Піолен суворо дивився, перевіряючи кожен рух Аліни. Любов і підтримка батьків перепліталися з невидимим тиском, нагадуючи: вони можуть допомогти лише порадами — але не вирвати її з пастки магії і політики.
Коли священик почав промовляти слова обітниці, Аліна відчула, як магія стискає груди. Вона змушена була повторювати слова, які не відчувала, дивитися в очі чоловіку, який їй не подобався, і знати, що це не вибір серця — це вимушена ціна за минулі дії.
Навколо було все красиво: сяючі люстри, розкішні сукні гостей, аромат дорогих квітів. Але для Аліни краса здавалася лише маскою — темна магія, невідворотність долі і політична гра затьмарювали все навколо.
І навіть серед цього всього, коли серце билося від страху і тривоги, вона відчувала слабке тепло: люблячі очі прийомних батьків, які дивилися на неї з надією і гордістю, нагадуючи, що вона не зовсім сама в цьому світі.