34. Розділ

Світанок розкрився над замком Вердена ніжними пастельними відтінками. Промені сонця пробивалися крізь високі вікна головного залу, обережно падаючи на мармурові підлоги, які ще відчували холод ночі. Маріанна прокинулась першою. Вона повільно сіла на ліжку, відчуваючи, як серце б’ється швидко, але спокійно одночасно. Вчорашні заручини залишили відбиток у її думках, і тепер все виглядало по-іншому. Її руки майже автоматично торкнулися персня зі срібним місячним кристалом — він світився ніжним світлом, яке відображалося у її очах.

У кімнаті повітря було насичене ароматом ранкової роси, трохи прохолодним запахом свіжих трав і легким відтінком магії, що залишився від вчорашнього обряду. Вона повільно підвелася, натягла легку блузу і спідницю світлих тонів, відчуваючи, як тканина обережно облягає тіло. Кроки були тихі, майже безшумні, але кожен рух відчувався точним і спокійним, немов навіть простір навколо погоджувався з її ритмом.

У дворі замку вже почувся легкий шум: слуги готували сніданок, птахи розпочали свій ранковий спів, а старі клени, що росли вздовж стін, тихо шелестіли під першим вітерцем. Маріанна вийшла на балкон, вдихнула свіже повітря і відчула легкий холод на щоках. Десь далеко лунав дзвін водяного колеса у ставку, а на горизонті пробивалася світанкова імла.

– Донечко, ти вже прокинулася? – почувся знайомий голос.

Маріанна обернулася і побачила Марену, яка йшла їй назустріч. У руках вона тримала маленький кошик зі свіжими фруктами. Її волосся було розпущене, а очі світліли ніжністю і тривогою одночасно.

– Прокинулася, – тихо відповіла Маріанна, усміхаючись. – Не могла довше залишатися у ліжку після того, що сталося вчора.

Марена підійшла ближче, обійняла дочку і прошепотіла:

– Ти справді готова. Я бачу це в тобі. І знаю, що цей вибір буде правильним.

Маріанна відчула тепло від материнських слів і легкий тремтіння у грудях. Вона зітхнула, подивилася на сонце, яке поступово піднімалося над замком, і відчула силу, що лягала на її плечі. Вона була не сама: поруч були батьки, її коханий Аранор, і їхня магія готова захищати її від усього.

ПІДГОТОВКА ДО ЗАРУЧИН: 

У великому залі замку вже стояли слуги, прикрашали довгі столи свіжими квітами і срібними свічниками. У центрі кімнати стояла невелика сцена, куди повинна була вийти Маріанна. Вона пройшла коридорами, відчуваючи, як підлога ледь піддається під ногами. На стінах висіли старовинні картини, що відбивали історію родини. Вітражі пропускали світло, утворюючи на підлозі кольорові плями, які рухалися разом із сонячними променями.

Аранор стояв біля входу в залу. Його вбрання було строгим, але ледь помітні золоті руни на комірі світилися, нагадуючи про його магічний статус і силу. Він помітив, як Маріанна підходить, і його погляд змінився: спершу легка напруга, потім розчулення, а нарешті теплий спокій. Він підняв руку, запрошуючи її пройти вперед.

Маріанна ступила на сцену, відчуваючи очі гостей, але не відчуваючи страху. Кожен крок був впевненим і плавним, і навіть повітря, здається, підлаштовувалося під її ритм. Аранор підійшов до неї, простягнув руку, і вона прийняла її. Їхні пальці зчепилися, і по цьому контакту пройшла легка хвиля світла — магічне підтвердження їхнього союзу.

– Маріанно, – почав Аранор тихим голосом, – цей день змінив усе для нас. Я пропоную тобі об’єднати наші серця і наші магії, щоб разом протистояти темній силі, яка насувається.

Маріанна подивилася йому в очі, відчуваючи, як її серце б’ється швидше. Вона відповіла рівно і твердо:

– Я приймаю цей союз. Не зобов’язанням, а любов’ю. І готова стояти поруч із тобою в будь-яку годину.

Аранор взяв невелику шкатулку зі срібним місячним кристалом і обережно одягнув перстень на палець Маріанни. Кристал засвітився яскравим світлом, що наповнило залу ніжними відтінками срібла. Сяйво розповсюдилося по всьому залу, зачепивши гостей і старовинні стіни. Птахи за вікнами зупинили свій спів, немов слухаючи цей магічний момент.

Зеліна, яка стояла збоку, прошепотіла:

– Це надзвичайно… їхні аури злилися в єдине. Тепер вони будуть непереможні разом.

Маріанна посміхнулася, відчуваючи, як її магія зливається з Аранором. Вона відчула силу захисту, що поширювалася від неї, і ніжність, що заповнювала серце.

Родинне свято: 

Після церемонії заручин родина та гості зібралися в саду замку. Столи були прикрашені свіжими квітами і фруктами, легкий вітер колихав крони дерев, і все було просякнуте ароматами магії та любові. Маріанна сиділа поруч з Аранором, їхні руки зчеплені, а погляди не відривалися один від одного.

– Це справді початок нового життя, – сказала Марена, обіймаючи чоловіка Аріана. – І вони сильніші разом.

Аріан кивнув, спостерігаючи за дочкою. Він відчував гордість, сум і радість одночасно. Його серце наповнювалося світлом: вони пройшли крізь темряву і тепер починали новий етап.

Маріанна відчула ніжність і спокій. Вона знала: попереду будуть випробування, магічні бої, і темрява ще спробує їх здолати. Але зараз, у цю мить, вони були разом — родина і союз з Аранором. І ніщо не могло зруйнувати цей союз.

Вона підняла погляд і побачила, як сонце пробивається крізь легкі хмари, обіцяючи новий день, нові пригоди і нові перемоги. Її серце було готове до всього, бо поруч був той, хто вибрав її не з обов’язку, а з любові. І магія цього союзу, як і любов, була непереможною.

Після святкування заручин ранковий світло пробивалося крізь вітражі зали замку, утворюючи на підлозі мерехтливі плями, що рухалися разом із сонячними променями. Маріанна прокинулася рано, відчуваючи легкий холод під ногами і аромат свіжих трав із саду. Вона швидко одягнула легку блузу і спідницю, відчуваючи, як тканина плавно облягає тіло. Пальці обережно торкнулися срібного персня на правій руці — символу заручин і магічного союзу з Аранором.