32. Розділ

Вісім років промайнуло швидко. Маріанна, донька Аріана та Марени, вже переступила поріг дорослості. Їй виповнилося вісімнадцять років, і її очі, колись повні дитячої цікавості, тепер сяяли впевненістю, силою і відчуттям власної відповідальності. Кожен її крок нагадував батькам, що час йде невпинно, і навіть магія не може його зупинити.

Аріан стояв на балконі замку, дивлячись на величезний двір, де підготовлялися до урочистої події. Повітря було насичене ароматами свіжих квітів і спецій, принесених слугами із сусіднього королівства. Сонце яскраво освітлювало площу, відбиваючись у золотих прикрасах та металевих ланцюгах обладунків вартових. Його серце билося швидко: сьогодні Маріанна мала зустріти принца Леонарда, спадкоємця сусіднього королівства, який приїхав, аби допомогти їм протистояти темній магії, що все ще загрожувала Вердену.

Марена стояла поруч із чоловіком, її рука ніжно тримала руку доньки. Вона відчувала хвилювання, змішане з гордістю. Дочка виросла, стала сильною і незалежною, але сьогоднішній день означав більше: союз із королівством Леонарда був ключем до майбутнього безпеки їхньої родини.

— Татко, мамо, — тихо промовила Маріанна, підходячи ближче, — я готова.

Аріан нахилився і шепнув їй на вухо:

— Я знаю, донечко. Ти сильна. Пам’ятай, навіть коли поруч принц, твоє серце і твоя магія — твоя найсильніша зброя.

Маріанна кивнула, відчуваючи теплий погляд батька і силу підтримки матері. Вона пройшла кілька кроків вперед, її плаття ніжно шелестіло на вітрі, а волосся, заплетене у складну косу, переливалося на сонці.

У той момент ворота замку відчинилися, і на площі з’явився принц Леонард. Йому було двадцять два роки, і його постать випромінювала рішучість та витонченість, водночас демонструючи доброту. Він був високий, з темним волоссям і ясними блакитними очима, в яких читалася глибока розумність. Коли він зупинився на відстані декількох кроків від Маріанни, вона відчула, як серце завмерло на мить, а потім заповнилося хвилюванням і повагою.

— Привіт, Маріанно, — промовив він, злегка кланяючись, — я радий зустріти тебе нарешті.

Маріанна відповіла легким поклоном і привітною посмішкою. Її очі не відводили погляду від принца, відчуваючи внутрішній зв’язок, що виник одразу.

— І я рада, що ти тут, — тихо сказала вона. — Ми маємо багато чого обговорити.

Аріан і Марена стояли збоку, спостерігаючи за першими кроками знайомства. Вони знали: цей союз — не лише політичний, а й магічний. Леонард мав силу, досвід і знання, щоб допомогти Вердену вистояти проти темної магії. Але він також мав навчитися довіряти їхній доньці, бо її сила була непередбачуваною, яскравою і самостійною.

Після короткого вітання вони пройшли до саду замку, де старі дуби тягнули свої гілки до неба, створюючи природний коридор, обсипаний квітами і світлом. Там вони сіли за великий кам’яний стіл, накритий кришталевими чарками і ароматними стравами, що підкреслювали багатство замку і гостинність родини.

— Леонарде, — почала Марена, — твоя присутність сьогодні дуже важлива. Ми хочемо, щоб ти бачив Маріанну не лише як майбутню дружину, а як магічну союзницю, яка зможе разом із тобою захистити наш народ.

Принц кивнув, уважно дивлячись на дівчину.

— Я це розумію, — відповів він спокійно, — і хочу, щоб ви знали, що я поважаю її силу. Разом ми станемо непереможними.

Маріанна відчула, як його слова наповнюють її впевненістю. Вона підняла руку і акуратно торкнулася долоні Леонарда, відчуваючи магічну енергію, що пульсувала між ними. Це був момент, коли народжувалася не лише політична домовленість, а й довіра, повага і перші проблиски ніжності.

День пройшов у розмовах про магічні захисні закляття, стратегії протистояння темній магії та плани на майбутнє. Леонард показував знання боїв та закляттів, а Маріанна повторювала, навчалася, зливавши власну силу з його порадами. Аріан і Марена спостерігали, відчуваючи гордість і легку тривогу — адже їхня донька вже доросла, і сьогодні вона вперше приймала власні рішення у світі, де магія була і благословенням, і небезпекою одночасно.

Вечір приніс спокій і красу заходу сонця. Промені освітлювали сад, створюючи атмосферу майже казкову. Леонард і Маріанна пройшлися стежкою, обсипаною трояндами, і кожен крок був символічним — кроком до союзу, кроком до відповідальності, кроком до магічного майбутнього.

— Маріанно, — промовив принц тихо, — я знаю, що сьогодні починається нова глава для нас. Разом ми зможемо захистити ваш народ, і твоя сила стане частиною нашої перемоги.

Дівчина посміхнулася, відчуваючи тепло і впевненість.

— Я готова, Леонарде, — сказала вона, — і я вірю, що разом ми подолаємо будь-які темні сили.

Аріан і Марена дивилися здалеку, розуміючи: їхня донька вже доросла, її шлях лише починається, і сьогодні вона зробила перший крок у майбутнє, де магія, любов і відвага переплітаються невіддільно.

Цей день став символом нового союзу, нової надії і нової сили для всього Вердена. І хоча темна магія все ще чатувала на їхній світ, тепер вони знали: разом — вони непереможні.

Після вечірньої прогулянки вони повернулися до замку, але Маріанна все ще не могла заспокоїти свій розум. Її думки змішувалися, перепліталися між собою, ніби мерехтливі нитки магії, які вона часто бачила під час тренувань. Вона довго стояла біля високих дверей своєї кімнати, вдихаючи запах старого дерева, що ввібрало в себе сотні років історії. Врешті-решт вона зайшла всередину, тихо прикривши двері.

Її кімната була великою, з високою стелею, прикрашеною візерунками у вигляді переплетених гілок світлового дерева — символу їхнього роду. Поруч стояло велике ліжко з білими простирадлами, шитими вручну. На підвіконні горіла свічка, її полум’я кидало золотаві тіні на стіни.