31. Розділ

Ранок почався тихо і ніжно. Промені сонця пробивалися крізь вікна замку, золотисто освітлюючи кімнату, де ще спав Аріан. Його волосся було розтріпане, обличчя спокійне, але серце відчувало легке хвилювання. Він прокинувся, відчуваючи запах свіжої випічки, яку Марена залишила на кухні. Пальці торкалися холодної дерев’яної підлоги, а очі пробігали кімнату, де світилася ранкова магія — легкі спалахи світла від чарівної лампи, що сама підживлювалася енергією замку.

Марена вже сиділа біля столу, обережно погладжуючи живіт, помітивши його пробудження. Її очі світилися ніжністю, а усмішка випромінювала тепло і любов.

— Доброго ранку, — тихо сказала вона, відчуваючи, як друга дитина ворушиться всередині. — Малюк активно рухається сьогодні.

Аріан нахилився ближче, обережно приклав руку до її живота, відчуваючи слабкі удари. Його серце забилося швидше, він відчував суміш хвилювання і щастя.

— Ми знову станемо батьками, — промовив він тихо, майже шепотом. — Це чудово.

Маріанна, яка підійшла до них із ще не повністю розпущеним волоссям, застигла від радості. Її очі світилися, губи розтяглися в широку усмішку.

— У нас буде братик чи сестричка? — запитала вона.

— Ще невідомо, — посміхнулася Марена. — Але я знаю, що ми разом створимо для нього найкращий світ.

Сім’я снідала разом у великій залі. Аромати свіжого хліба, трав’яних чаїв і магічних інгредієнтів наповнювали кімнату. Аріан розповідав Маріанні про магію, яку вона вже освоїла, і показував нові прийоми для контролю енергії. Дівчинка уважно слухала, повторювала рухи, а іноді сміялася, коли чарка випадково випускала маленькі спалахи світла, що танцювали по кімнаті.

Марена дивилася на них обох, відчуваючи любов і гордість. Вона знала, що незабаром її тіло зміниться з новим життям всередині, але разом з Аріаном і донькою вона відчувала, що все буде добре.

Після сніданку вони вирушили на прогулянку до саду. Весняне повітря було насичене ароматом квітів, свіжої трави і вологої землі. Пташки щебетали на гілках дерев, а вітер легко колихав крони. Аріан тримав Марену за руку, його великий палець обережно погладжував її долоню. Вона, відчуваючи рухи дитини всередині, усміхалася, дивлячись на квіти.

— Ти виглядаєш прекрасно, — прошепотів він, притискаючи її до себе. — Я люблю тебе.

— І я тебе, — відповіла вона, схиляючи голову на плече. — Кожен день я відчуваю, що наше життя стає ще красивішим.

Маріанна бігала поруч, збираючи невеликі камінці і дивлячись, як світло переливається на воді садового фонтану. Вона обертала чарку, пробуючи нові закляття, сміючись, коли кольорові спалахи світла піднімали листя і маленькі квітки.

— Татко, дивись, я можу зробити світлову спіраль! — вигукнула дівчинка.

Аріан усміхнувся, його серце наповнювалося гордістю. Він відчував, як любов до сім’ї і магії зростає одночасно. Марена дивилася на них, її живіт злегка ворушився, і вона обережно гладила його рукою.

— Ти готовий до нових пригод, — сказала вона, — але ми мусимо пам’ятати, що скоро з’явиться ще один член нашої родини.

Аріан поклав руку на її живіт, відчуваючи, як дитина реагує на дотик. Він усвідомлював, що це велика відповідальність, але його серце було сповнене любов’ю і відданістю.

Після обіду вони повернулися до замку. Аріан і Маріанна продовжили тренування, в той час як Марена відпочивала у своїй кімнаті, відчуваючи перші ознаки втоми вагітності. Вона слухала їхні кроки, сміх і голоси, відчуваючи спокій і впевненість, що все буде добре.

Вечір настав, і вони знову зібралися у великій залі. Аріан сів поруч з Мареною, обійняв її і шепотів ніжні слова. Маріанна сиділа навпроти, повторюючи магічні рухи, поки світло від чарки грало на стінах.

— Ми з тобою зможемо все, — сказав він. — Разом.

Марена посміхнулася, її очі світилися. — І я знаю, що Маріанна допоможе нам.

— Я завжди буду допомагати, — промовила дівчинка, відчуваючи гордість за свою родину.

Наступні дні були наповнені підготовкою до приходу нового члена сім’ї. Аріан створював захисні закляття навколо замку, Марена дбала про себе і малюка, а Маріанна навчалася поєднувати магію світла і води, щоб бути готовою допомагати.

Одного ранку вони вийшли на балкон, де повітря було насичене ароматом весни, і побачили, як місто прокидається. Аріан ніжно взяв Марену за руку, тримаючи її на відстані від сильного вітру.

— Дивись, як світло грає на воді, — сказав він. — Так буде і з нашим новим малюком.

Марена посміхнулася, відчуваючи ворушіння всередині. — Я відчуваю його рухи, — тихо сказала вона. — Можливо, це хлопчик.

Маріанна підійшла ближче, спостерігаючи за батьками. — Я хочу допомогти йому, коли він з’явиться, — промовила вона. — Я хочу навчитися всього, щоб він був сильним.

Аріан погладив її волосся. — Ти вже сильна, донечко. Але разом ми зможемо зробити ще більше.

Вони поверталися всередині замку, сміялися, обговорювали майбутнє, малювали плани для навчання і пригод. Аріан і Марена відчували, що їхня любов стає глибшою з кожним днем, а Маріанна зростає в силі і впевненості.

Вечір настільки тихо спускався на замок, що можна було почути шелест трави у саду, спів пташок і спокійне дихання всередині кімнати. Аріан обережно обійняв Марену, відчуваючи ворушіння дитини.

— Ми будемо сильні, — прошепотів він. — Ми сім’я, і разом нам нічого не страшно.

Марена поклала голову на його плече, відчуваючи тепло і підтримку. — Так, ми разом. І з кожним днем наша родина стає ще сильнішою.