29. Розділ

Ранок у Вердені розпочався тихо, але наповнений передчуттям. Аріан стояв на балконі своєї кімнати і дивився на місто, яке відновлювалося після руйнувань. Сонце ледве піднімалося над дахами, розливаючи м’яке світло по кам’яних стінах. Кожен звук, від тихого шелесту листя до кроків ранкових мешканців, здавався особливим і значущим. Він відчував, як енергія нового дня наповнює його тіло, готуючи до подій, які мали статися.

Марена вже прокинулася і готувала сніданок. Запах свіжого хліба і трав’яного чаю заповнив кімнату. Вона тихо спостерігала за Аріаном, розуміючи, що сьогодні буде день, який змінить життя їхньої родини. Маріанна вже спускалася сходами, тримаючи чарку в руках і нетерпляче поглядаючи на батьків. Її очі світилися цікавістю і енергією, а маленькі кроки дзвеніли по підлозі.

— Татко, сьогодні ми підемо ще далі? — запитала Маріанна, не приховуючи збудження.

— Так, — відповів Аріан, посміхаючись. — Сьогодні ти побачиш, як магія працює у світі, який за межами замку. Ми зустрінемо інших учнів і покажемо їм твою силу.

Марена взяла Маріанну за руку, і вони разом спустилися на вулицю. Ранкове повітря було свіжим, трохи прохолодним, але наповненим пахощами землі після дощу. Пташки співали у гілках дерев, а старий кіт пробіг повз них, підстрибуючи на узбіччя, ховаючись від сонячних променів. Місто було ще спокійним, але у повітрі відчувався натяг, немов воно передчувало щось важливе.

Вулиці були завалені уламками, але люди вже почали прибирати їх, допомагати один одному. Діти бігали між руїнами, підбираючи маленькі камінці, і сміялися, а старі люди повільно виходили з будинків, спостерігаючи за світом, який відроджувався. Аріан показував Маріанні кожну деталь: як відчувати енергію, що залишилася після руйнувань, як перетворювати її на захисні закляття.

— Дивись, донечко, — сказав він, — навіть у цьому хаосі можна знайти порядок, якщо ти вчишся бачити серцем.

Маріанна спробувала повторити рухи батька, концентруючи чарку. Світлові спіралі повільно піднімалися над її руками, відбиваючись на уламках. Вона засміялася, коли чарка злегка завихрялася, і відчула хвилю радості від власної сили.

— Я можу це робити сама! — вигукнула дівчинка.

Марена підійшла і обняла її, посміхаючись.

— Так, ти можеш, і ми будемо завжди поруч, щоб допомогти.

Вони пройшли до старого ринку, де ще залишалися торгові ятки. Деякі люди вже почали продавати продукти, інші прибирали уламки. Аріан показував Маріанні, як спостерігати за людьми, відчувати їхню енергію, розуміти, кому потрібна допомога. Кожен рух, кожне слово мало значення, і дівчинка намагалася вловити всі деталі.

— Пам’ятай, — сказав Аріан, — магія сильніша, коли вона допомагає іншим і йде від серця.

Маріанна кивнула, і чарка в її руках створила невелику хвилю світла, що піднялася над головами перехожих, не завдаючи шкоди. Вони зупинилися на кілька хвилин, щоб спостерігати реакцію людей, які здивовано дивилися на дивне світло, а потім посміхалися і продовжували свої справи.

Аріан відчував гордість і хвилювання одночасно. Він знав, що цей день стане одним із перших великих випробувань для Маріанни. Її сила росла, але ще багато чого потрібно було навчитися. Марена тримала їхні руки разом, відчуваючи тепло сім’ї і впевненість, що разом вони зможуть подолати будь-яку небезпеку.

Вони рушили далі вузькими вулицями Вердена, Маріанна тримала чарку обережно, повторюючи рухи батьків. Аріан показував їй, як відчувати приховану енергію навколо: як вона коливається у каменях, у стінах старих будівель, навіть у повітрі, наповненому запахами землі, трав і залишків попелу. Марена йшла поруч, стежачи за тим, щоб дівчинка не втомилася і не втратила концентрацію.

— Дивись на цей камінь, — сказав Аріан, — він тримав енергію минулої магії, яку ти можеш використати для тренування.

Маріанна нахилилася, торкнулася його пальцями і відчула тремтіння, яке пробігло крізь тіло. Чарка в її руках заграла м’яким світлом, відбиваючи сонячні промені на стінах будинків. Вона засміялася, коли невеликі спалахи світла піднімалися над каменем і кружляли у повітрі.

— Дуже добре, донечко, — схвалювала Марена. — Тепер спробуй направити цю енергію на невелику хвилю, щоб рухати уламки.

Маріанна зробила декілька обережних рухів, і уламки піднялися на кілька сантиметрів, коливаючись у повітрі, а потім спокійно опустилися назад. Вона здивовано розвела руками:

— Я зробила це!

Аріан посміхнувся, відчуваючи гордість. Він розумів, що кожен день для Маріанни буде відкриттям нових сил і нових знань.

Вони підійшли до площі, де починали збиратися інші учні магії. Там стояли групи дітей різного віку, їхні чарки світлилися, коли вони тренували свої закляття. Один із старших учнів підійшов до них: високий хлопець із темним волоссям, очі блищали від зацікавленості.

— Ви нові? — запитав він. — Я Кіріл, я допомагаю новачкам освоювати основи магії.

— Так, це наша донька, Маріанна, — відповів Аріан, підводячи дівчинку вперед. — Вона тільки починає вчитися, але у неї вже є відчуття енергії.

Кіріл нахилився до Маріанни, посміхнувся.

— Я покажу тобі кілька прийомів, якщо хочеш. Ти готова?

Маріанна кивнула, очі світилися від збудження. Аріан і Марена спостерігали, як дівчинка намагається повторювати рухи Кіріла. Вона відчувала потоки енергії навколо, з’єднуючи їх із чаркою, і створювала маленькі спіралі світла, які літали у повітрі.

— Дивись, татко, я можу керувати ними! — вигукнула вона, і світлові стрічки обернулися навколо її рук, утворюючи сяючі форми.