26. Розділ

Сонце тільки починало підійматися над Верденом, проливаючи перші теплі промені крізь розбиті вікна замку. Аріан стояв на сходах, спостерігаючи, як місто прокидається після нічної тиші. Його пальці обережно торкалися холодного каменю поруч, відчуваючи текстуру, тріщини і нерівності, які залишилися після недавніх руйнувань. Він глибоко вдихнув повітря, змішане з запахами свіжого попелу, трохи вогкості і старої деревини, і відчув, як серце стискається одночасно від тривоги і гордості.

Марена стояла поруч, тримаючи маленьку руку Маріанни. Її очі, сповнені ніжності та пильності, слідкували за кожним кроком дочки. Дівчинка, ще трохи незграбна, ступала по камінню, вдивляючись у кожну деталь міського пейзажу: уламки дахів, розкидані цеглини, тріщини у стінах. Вона вперше виходила за межі замку, і світ навколо здавався величезним і захопливим.

— Дивись, Маріанно, — тихо промовив Аріан, — магія є навіть у тріщинах цього каменю. Вчись відчувати її.

Дівчинка нахилилася, торкаючись пальцями уламку каменю, і її чарка обережно завирувала у повітрі, створюючи маленькі світлові спіралі. Кольори переливалися одна в одну, відбиваючись від уламків і надаючи світу казкового відтінку. Марена посміхнулася, притискаючи дівчинку до себе, і відчула хвилю тепла, яка йшла від них обох.

Вулиці Вердена прокидалися повільно. Старий кіт проліз крізь вузький прохід між будинками, його шерсть мерехтіла на сонці, а високий яструб розкрив крила і здійнявся у небо, здіймаючи вітер, що розвіював волосся Марени. Маленькі діти бігали між уламками, збираючи камінці, а з вулиць долинав запах свіжої землі, трави і трохи попелу.

Аріан показував Маріанні, як концентрувати магію, переводити її у закляття для захисту і допомоги іншим. Він пояснював:

— Пам’ятай, сила не лише в чарках, а в серці. Відчуй енергію навколо тебе, і вона допоможе тобі захистити тих, хто слабший.

Дівчинка слухала уважно, її очі світилися від цікавості. Кожен рух рук створював нові спіралі світла, які оберталися навколо них, немов охороняючи від небезпеки.

Через кілька годин вони дійшли до головної площі міста, де жителі вже поверталися до своїх домівок. Деякі лагодили дахи, інші піднімали уламки. Аріан показав Маріанні, як використовувати магію, щоб допомагати людям.

— Подивись, — сказав він, — можна робити добро і навіть змінювати світ навколо себе.

Маріанна зробила перше закляття, і маленька хвиля енергії пройшла крізь площу. Каміння піднялося у повітря, але ніхто не постраждав. Дівчинка сміялася, а Марена обійняла її.

— Ти робиш нас гордими, — промовила вона, притискаючи дівчинку до себе.

Сонце піднімалося вище, і місто наповнилося золотим світлом. Аріан, Марена і Маріанна продовжували вивчати магію, досліджувати місто, розповідати історії минулих поколінь і готувати дівчинку до майбутніх випробувань.

Вечір наближався, і тіні довго тягнулися по вулицях. Аріан взяв Маріанну на плечі, показуючи всі частини міста, Марена йшла поруч, тримаючи їхні руки.

— Дивись, донечко, — сказав Аріан, — навіть після темряви завжди є світло.

Наступного ранку місто прокинулося ще раніше, ніж зазвичай. Аріан відчував, як свіже повітря, насичене запахами роси і трави, бадьорить тіло. Він йшов вузькими сходами замку, відчуваючи під ногами холод каменю і чути шурхіт дерев’яних дощок. У залі вже стояли Марена і Маріанна, донька тримала чарку обережно, як коштовний скарб. Її очі світилися передчуттям нового дня.

— Сьогодні ми підемо далі, ніж вчора, — сказав Аріан, обережно піднімаючи чарку Маріанни, — ти повинна навчитися контролювати магію, навіть коли світ навколо хаотичний.

Вони вийшли на вулицю, де тиша ранку змішувалася з шумом прокидаючогося міста. Старі кішки спостерігали за ними з дахів, пташки високо літали над уламками, а сонце відбивалося від залишків скла, створюючи райдужні відблиски. Аріан показував Маріанні, як правильно витягати енергію із навколишнього середовища: із землі, повітря, дерев, води, а також із власного серця.

Вони дійшли до маленької площі, де вперше зустріли інших учнів магії. Хлопці і дівчата різного віку вже тренувалися, вчитель показував їм нові закляття, а деякі намагалися робити спроби летіти на маленьких магічних крилах. Маріанна з острахом і захопленням спостерігала за ними.

— Не бійся, — промовила Марена, — усі починали так само. Ти навчишся швидко.

Аріан поставив Маріанну перед невеликим колом, де земля світилася м’яким блакитним світлом.

— Відчуй енергію, — сказав він, — і направ її вперед. Сконцентруйся на своїй диханні, відчувай серцем.

Маріанна зробила глибокий вдих, її маленькі пальці стиснули чарку, і хвиля блакитного світла піднялася над колом. Інші учні, що спостерігали, захоплено зашепотіли.

— Вона сильна, — промовив один із хлопців, — дивись, як світло рухається разом із нею.

Маріанна посміхнулася, відчуваючи гордість і водночас тривогу. Аріан підставив руку під чарку, щоб підтримати її, і Марена обійняла доньку збоку, відчуваючи енергію сім’ї, що змішувалася із магією дівчинки.

Після тренування настав час вивчати захисні закляття. Аріан показував, як створювати бар’єри, як відчувати небезпеку до того, як вона проявиться. Він підкреслював, що важлива не сила закляття, а правильне налаштування емоцій: спокій, впевненість і любов.

— Коли ти боїшся, — пояснював він, — магія стає нестабільною. Коли любиш, вона сильна.

Маріанна повторювала за ним, і з кожним разом хвилі світла ставали більш стійкими. Її рухи ставали впевненішими, а очі сяяли від концентрації і радості.

Опівдні вони вирішили прогулятися до річки, що протікала через місто. Вода була чистою, віддзеркалюючи сонце і небо. Аріан показав, як взаємодіяти з природними потоками магії: відчувати їх силу, не перетворюючи їх на хаос, а направляючи на захист і підтримку.