24. Розділ

Аріан прокинувся рано. Сонце ще ледве піднімалося над містом. Його волосся було розтріпане, а пальці відчували холод ранкового повітря. Він повільно сів на ліжку, відчуваючи, як м’язи спини боляче нагадують про минулі бої.

Його погляд ковзав кімнатою, де проміння світла пробивалося крізь брудні вікна, відбиваючись від уламків меблів, що нерухомо стояли в хаотичному безладі. Запах свіжого попелу змішувався з запахом трохи пригорілих тканин і старої деревини.

Він вийшов на сходи. Маленькі двері скрипіли від його руху, а дерев’яна підлога тихо відлунювала кожен крок. Внизу почувся тихий сміх — знакомий, теплий.

Його донька Маріанна сиділа на підлозі й гралася з маленькою фігуркою магічної істоти, яку він подарував їй учора.

Аріан спустився вниз, обережно ступаючи по холодних сходах. Ранкова волога проникала крізь тріщини у стінах і змішувалася з запахом димаря.

У залі він побачив Марену. Вона стояла біля великого каміна, який ще димів після нічного вогню. Її волосся було розтріпане, а обличчя світилося від внутрішнього тепла.

Марена помітила його і ніжно посміхнулася. Вона підняла руку й показала маленьку чарку, в якій плавала крихітна магічна іскра.

— Дивись, татко, — сказала вона. — Маріанна навчилася контролювати маленьку магію.

Аріан присів поруч і взяв чарку обережно, ніби це була найкрихкіша річ у світі. Його серце стислося від гордості. Це був перший раз, коли їхня донька створила закляття сама.

Марена сідає поруч. Вона підтримує руку Маріанни, допомагаючи тій відчути потоки магії, які тягнуться від чарки до її маленьких пальців.

Аріан шепоче:

— Дихай рівно… Не поспішай. Сконцентруйся. Відчувай силу, а не тягни її.

Маріанна уважно слухає. Її очі блищать від захоплення, а губи тримають усмішку. Кожен рух видає дитячу радість і цікавість.

Він дивився на неї, і в горлі стискалося. У ній було так багато — і Марена, і він, і щось зовсім нове. Потоки енергії, якими вони разом керували, створювали світлі спіралі, що повільно кружляли довкола всієї родини.

Так вони сиділи довго. Час непомітно минав. Сонце піднялося вище, зала наповнилася золотим світлом. За вікном пролітали птахи, прокидалися жителі міста.

Аріан підняв голову:

— Нам потрібно показати Маріанні світ поза замком.

Марена кивнула. Вони взяли дочку за руки і вийшли на вулицю.

Місто було спокійним у ранковій тиші. Але під цим спокоєм відчувалася напруга — наслідки недавніх подій все ще жили в стінах.

Вулиці були завалені уламками, але люди вже починали повертатися до життя. Старий коваль посміхнувся їм і махнув рукою, а діти бігали між каменями, збираючи дрібні уламки, ніби скарби.

Пташки співали високо в небі. Сонце гріло плечі Аріана, Марени і маленької Маріанни.

Кожен їхній крок огортав місто теплом присутності.

Аріан розповідав доньці про магію:

— Вона всюди. Навіть у тріщинах цих стін, у камінні, у вітрі, у твоєму серці.

Маріанна пробувала повторювати його рухи. Її чарка проливала яскраві спалахи світла, які грали на нерівностях будівель.

Марена підтримувала її, вчила зосереджуватися, любити магію й використовувати її з добром.

Після кількох годин тренувань вони дійшли до головної площі. Люди повільно розчищали руїни, допомагаючи одне одному.

— Ти можеш допомогти їм, — сказав Аріан, — але магія має йти від серця.

Маріанна зосередилася. Зробила маленьке закляття. Повітря легенько здригнулося — і уламки над краєм площі піднялися і м’яко опустилися збоку, нікого не зачепивши.

— Вау! — вигукнула дівчинка. — Я змогла!

Марена обійняла її:

— Ти робиш нас гордими.

Аріан торкнувся її плеча. Магія їхньої родини знову з’єдналася в єдине ціле.

Вони ще кілька годин навчали Маріанну новим закляттям, показували старі книги, пояснювали історії інших магів.

Сонце повільно хилилося до заходу. Тіні ставали довшими, а темрява лягала на стіни будинків.

Аріан підняв Маріанну на плечі.

— Бачиш, доню? — сказав він. — Навіть після темряви завжди приходить світло.

Марена взяла їх за руки, йдучи поруч.

Цей день став початком нового етапу їхнього життя.

Аріан ще кілька хвилин стояв на площі, дивлячись, як Маріанна пробує закляття самостійно. Її маленькі пальці напружено стиснули чарку, а очі світилися цікавістю й рішучістю. Він помітив, як одна з іскор, що вирвалася з чарки, ледь торкнулася криші старого будинку, і одразу ж оберталася назад, ніби відчуваючи, що тут небезпечно.

— Обережно, — сказав Аріан. — Вчись відчувати межі своєї сили, але не бійся їх перевіряти.

— Я зрозуміла, татко, — відповіла Маріанна, нахиляючись до чарки, і зосереджено повторила рухи, які він показував. — Мабуть, я можу зробити ще сильніше закляття, якщо тримати дихання спокійно.

Марена посміхнулася. Вона ніжно погладила доньку по плечу, відчуваючи тепло її енергії, що м’яко розливалося навколо них.

— Я знаю, ти можеш, — сказала вона. — Але пам’ятай, магія не має шкодити іншим. Вона для захисту і допомоги.

Маріанна кивнула і повторила рух. Іскра, що вирвалася з чарки, виросла у маленьку спіраль світла, обігнула кілька людей і м’яко загасла, залишивши на обличчях перехожих усмішки здивування й захоплення.