22. Розділ

Світанок у Вердені розлився м’яким золотавим світлом крізь залишки темного диму, що ще стелився над містом після недавніх руйнувань. Вулиці були майже порожні, лише кілька постраждалих повільно пересувалися серед уламків, обережно переступаючи каміння і розбиті рештки магічних бар’єрів. Аріан стояв на вершині однієї з пошкоджених башт і дивився на місто, яке колись кипіло життям, а тепер було мовчазним свідком жаху і відновлення. Його очі темніли під вагою всього пережитого, але всередині горіло нове відчуття сили та відповідальності. Кожен його подих змішувався з холодним ранковим повітрям, і він відчував, як магія всередині нього пульсує в такт битві, яку вони щойно пережили.

Марена з’явилася на даху поруч із ним, обережно ступаючи по уламках. Її очі ще відображали залишки страху, але там уже світилося щось інше — рішучість і нове розуміння власної сили. Вона підійшла до Аріана, їхні плечі торкнулися ненав’язливо, і це просте дотикання передавало більше, ніж слова.

— Ми вижили, — промовила вона тихо, її голос ледь долинав крізь вітер і залишки магії міста. — Я… я не думала, що це можливо.

Аріан нахилив голову, дивлячись їй прямо в очі. Його темні погляди були наповнені сумішшю страху, гніву, полегшення і незламної любові.

— Ми вижили, — повторив він, але його слова були не лише підтвердженням факту, а й клятвою, яку він дав собі і їй. — Але ціна цього була надто високою. Багато хто з людей, яких ми любимо, не витримав.

Марена кивнула, відчуваючи холодок тривоги, що пробіг по її спині. Вона знала, що попереду буде ще багато боїв, і цей спокійний світанок — лише пауза перед наступною бурею.

— Аріане, — почала вона, намагаючись тримати голос спокійним, — я відчуваю… що наші випробування тільки починаються. Верден ще не відновлений, вороги не зникли, і я боюся, що ми ще заплатимо високу ціну за наш вибір.

Аріан підійшов ближче, притягнув її до себе. Його руки обережно обійняли її талію, і вона відчула тепло його тіла крізь тканину одягу.

— Я знаю, — промовив він тихо. — Але разом ми сильніші. Ти — моя сила, моя магія, моя надія. Я не дозволю нічому зруйнувати нас.

Марена відчула, як серце калатає шалено. Вона зрозуміла, що цей чоловік, який колись був для неї ворогом, тепер став опорою всього її світу. Кожен його дотик, кожен погляд наповнював її відчуттям безпеки і одночасно нагадував про те, наскільки тендітним є життя.

Після короткої паузи вони обережно спустилися з даху, крокуючи серед руїн міста. Люди, яких вони зустрічали на вулицях, дивилися на них із захопленням і вдячністю. Кожен жест, кожне слово, яке вони говорили постраждалим, зміцнювало їхній зв’язок із містом. Вони допомагали відновлювати магічні бар’єри, які ще мерехтіли від залишків бою, і одночасно вчили тих, хто вижив, контролювати залишки магії, щоб уникнути нових катастроф.

Марена зупинилася біля невеликого ринку, де діти намагалися розтягнути залишки хліба, а старші люди обережно перевертали уламки дерев’яних прилавків, намагаючись знайти щось придатне для використання. Вона нахилилася до дівчинки, яка тримала обгорілу ляльку, і тихо сказала:

— Не бійся. Ми будемо відновлювати це місто. Кожен камінь, кожен дім повернеться до життя.

Дівчинка підняла на неї очі, і на мить Марена побачила у них ту надію, яка змушувала її серце калатати ще швидше.

Тим часом Аріан підійшов до групи воїнів, які намагалися відновити магічні щити навколо міста. Його руки струменіли світлом магії, і він акуратно відновлював бар’єри, які почали розсипатися. Кожен його рух був точним, відчутним, наче сам повітря навколо підкорялося його волі.

— Потрібно зробити це швидко, — промовив він, звертаючись до воїнів. — Темрява ще не зникла, і ми не можемо дозволити, щоб вона повернулася сильнішою.

Вони працювали годинами, і з кожною хвилиною місто трохи оживало. Залишки магії, які ще диміли серед уламків, поступово впорядковувалися, перетворюючись на стабільні бар’єри. Люди навколо спостерігали за цим процесом із захопленням і страхом одночасно.

Коли вечір почав опускатися на Верден, Марена і Аріан опинилися на вершині ще однієї башти, дивлячись на місто, яке, хоч і покалічене, але все ще дихало. Вітер приносив запах попелу і трави, а сонце, що сідало, фарбувало руїни у золотаво-оранжеві відтінки.

— Ми змогли, — прошепотіла Марена, спираючись на його плече. — Ми вижили, і місто теж.

— Але це тільки початок, — відповів Аріан, обіймаючи її. — Тепер нам доведеться захищати його не лише силою, а й розумом, серцем і тим, що робить нас людьми.

Марена кивнула, відчуваючи, як її серце спокійнішає, але водночас розуміючи, що попереду ще багато небезпек, випробувань і рішень, які визначать долю Вердена та їхнього кохання. Вони стояли там довго, споглядаючи місто, мовчки розуміючи, що тепер їхній зв’язок з ним — не лише через магію, а й через життя, яке вони обіцяли захищати разом.

Ніч накривала місто, але всередині Марени і Аріана горіло світло, яке ніщо не могло згасити. Вони знали, що попереду нові бої, нові виклики, нові таємниці минулого та майбутнього. Але цього вечора вони дозволили собі просто бути разом, відчувати одне одного, відчувати життя, яке вони ще раз вибороли у темряви, і знати, що кохання може стати їхньою найпотужнішою зброєю.

Дякую, що прочитав(-ла) цей розділ! Мені дуже приємно, що ти проводиш час зі мною та моїми персонажами. Якщо тобі сподобалася ця історія і ти хочеш дізнаватися про нові розділи та інші мої книжки, обов’язково підписуйся на мене на Букнеті. Там ти зможеш слідкувати за всіма моїми творами, читати ексклюзивні новинки та відкривати для себе нові пригоди, магію та драму разом зі мною.