20. Розділ - Народження надії

Ніч опустилася на Верден, але місто не спало. Навколо ще стояли залишки руїн, а повітря було наповнене запахом попелу, землі та магії, що ще не встигла розсіятися після бою. Світло факелів відбивалося в уламках, створюючи тіні, що рухалися, немов живі.

Марена лежала на ліжку, в кімнаті, яку швидко облаштували посеред колишньої майстерні алхіміка. Її обличчя було блідим, а руки тремтіли. Аріан сидів поруч, тримаючи її за руку, його очі не відводилися від неї. Він відчував кожен її подих, кожен ритм серця, бо знав: зараз вони проходять випробування, яке змінить їхнє життя назавжди.

— Аріане… — тихо прошепотіла Марена. — Я боюся.

— Я тут, — відповів він, нахилившись ближче. Його рука торкнулася її обличчя, і в його погляді була вся сила та рішучість. — Я не відпущу тебе. Ми пройдемо через це разом.

Відчуття тривоги змішалося з магічним напруженням у кімнаті. Аріан відчував, як тінь роду його предків намагається проникнути через прокляття, але він утримував її силою своєї волі та кохання до Марени. Кожен спалах магії, що відображався у його руках, ніби охороняв їх від темряви, що завжди стежила за їхньою родиною.

— Я відчуваю… що вони близько, — промовила Марена, стискуючи руку Аріана. — Темрява… не відступає.

— Не зараз, — холодно відповів він. — Тільки зараз ми маємо сфокусуватися на тобі і нашій дитині. Більше ні на що.

Вітряний порив з вулиці пробився крізь щілину в вікні, і Марена стиснула подушку. Біль поступово наростав, ритм серця прискорювався, і вона зрозуміла, що момент народження вже настав.

— Аріане… я не можу… — її голос перервався, сльози почали котитися по щоках.

Аріан нахилився, обійняв її плечима і підштовхнув:

— Ти сильна. Я з тобою. Ти можеш. Я не відпущу.

Магія їхнього зв’язку стала відчутною фізично. Енергія, що тремтіла між ними роками, зараз проникала в кожну клітину Марени, зміцнюючи її тіло, даючи сили протистояти болю. Аріан направляв магічні потоки так, щоб мінімізувати страждання, ніби керував самим життям.

В кімнату увірвалася легка зелена аура, коли Марена закричала, і Аріан міцно тримав її руку. Їхні очі зустрілися, і в них була одночасно страх, трепет і безмежна любов.

— Я бачу… — прошепотів він, — ми зможемо це зробити.

Час ніби сповільнився. Кожна мить, кожен подих, кожен звук були наповнені сенсом. Марена відчула, як щось нове пробивається крізь біль — життя, яке залежало від їхньої рішучості та любові.

І тоді пролунало перше слабке, але чітке крихітне кряхтіння — дитина народилася.

— Аріане… — вона заплакала, дивлячись на нове життя в його руках. — Це… це наша дитина.

Аріан нахилився, поцілував Марену у лоб і обережно взяв малюка. Маленьке тіло тремтіло, але очі відкрилися, і вони побачили світ, що ще не завершився, що ще може бути врятованим.

— Вона… вона жива, — прошепотів він, і його голос тремтів від емоцій. — Ми зробили це. Ми врятували її.

Марена, обійнявши його руку, відчула прилив тепла. Втома, біль і страх відступили перед хвилею щастя, яке охопило все її тіло. Дитина була символом нового початку, надії і можливості відродити Верден.

— Але… — шепотіла вона, її очі наповнені тривогою, — що буде далі? Якщо ми залишимося разом, місто знову буде в небезпеці. Прокляття твоєї родини може зруйнувати все.

Аріан тихо видихнув, обіймаючи її плечі.

— Ми повинні зробити вибір. Для Вердена, для дітей, для майбутнього… — його темні очі були сповнені рішучості і болю. — Ми можемо залишитися разом лише як сім’я в серці, але для безпеки міста… нам потрібно буде розлучитися.

Слова пролунали холодно, як ніж у серце Марени, але вона розуміла їхню правду. Вони любили одне одного, але любов не могла стати причиною загибелі міста.

— Я розумію… — тихо промовила вона. — Якщо це єдиний спосіб врятувати Верден… я погоджуюсь. Але ми обов’язково знайдемо шлях повернутися один до одного.

Аріан кивнув, стискаючи її руку.

— Так. Я обіцяю. Твоє життя і життя нашої дитини буде в безпеці. Місто буде в безпеці. І одного дня… — він зупинився, бо слова ледь не зламали його серце, — ми знову будемо разом.

Вони стояли у тиші, тримаючи нове життя між собою, і місто навколо поступово занурювалося в спокій. Люди Вердена відновлювалися, вулиці очищувалися від уламків, і магія, що протікала крізь місто, ніби вітала народження нового покоління.

Аріан відчував, як прокляття родини ще не спить, але тепер він знав, що любов і надія сильніші за темряву. Марена тримала дитину і дивилася на нього з сумішшю болю і радості — розлука буде тяжкою, але вони пройшли через пекло, щоб народилася надія.

І поки ніч опускалася над Верденом, на світі з’явилася нова сила — маленьке, крихітне життя, яке могло змінити все.

Дякую, що прочитав(-ла) цей розділ! Мені дуже приємно, що ти проводиш час зі мною та моїми персонажами. Якщо тобі сподобалася ця історія і ти хочеш дізнаватися про нові розділи та інші мої книжки, обов’язково підписуйся на мене на Букнеті. Там ти зможеш слідкувати за всіма моїми творами, читати ексклюзивні новинки та відкривати для себе нові пригоди, магію та драму разом зі мною.

Твоя підтримка надихає мене створювати ще більше цікавих історій, і я дякую, що ти зі мною!