17. Розділ - Вогонь і тіні

Ранок над Верденом був неприродним і тривожним, мов повільне дихання перед катастрофою. Туман стелився низько над зруйнованими вулицями, повільно огортаючи уламки будинків і обгорілі дерева. Місто, яке ще вчора вирувало життям, тепер похмуро і мовчазно лежало під вагою руйнувань. Попіл повільно піднімався в повітря, дим від тліючих бар’єрів і покинутих магічних пасток змішувався з холодним ранковим повітрям, створюючи густу, непрозору завісу.

Марена йшла центральною вулицею, очі її уважно сканували навколишній хаос. Її вагітність була невидимою ниткою надії серед цього мороку — маленьке життя, що росло в ній, було символом того, що навіть після найбільшого зла світ може відродитися. Вона відчувала, як серце дитини б’ється в унісон з її власним, і кожен удар додавав їй рішучості, якої потребувало місто.

— Марено! — крикнув Серіл, один із старших магів міста, бігучи крізь руїни. Його голос тремтів від тривоги і втоми. — Західний фланг повідомляє: тіні Короля Тіней збираються знову! Вони наступають!

Марена глибоко вдихнула, відчуваючи холодок страху. Вона знала: якщо вони не встигнуть організувати захист, Верден може зникнути раз і назавжди.

— Тоді ми мусимо діяти негайно, — сказала вона, голос її був спокійним, але наповненим владою. — Підготуйте магічні бар’єри, пастки і закляття захисту. Кожен із вас має бути готовим до будь-якого розвитку подій.

Серіл кивнув, ведучи Марену до великої зали міського командування. Тут уже зібралися воїни, маги і ті, хто вижив після попередньої битви. На столах лежали карти міста, уламки магічних кристалів, старовинні руни і артефакти родини Аріана — залишки сил, що колись оберігали Верден від темряви. Атмосфера була напруженою, кожен рух у залі відчувався як вирішальний.

— Нам потрібна стратегія, — почала Марена, збираючи всіх навколо столу. — Бар’єри на всіх головних вулицях, пастки для тіней, магічні залізні ланцюги для стримування їхніх рухів. І ми повинні діяти як одне ціле. Кожне закляття, кожен рух має бути точним і синхронізованим.

Серіл кивнув. — Але навіть з усією магією міста нам не вистачить сил, якщо Аріан не приєднається. Його немає поряд, і він зараз далеко.

Серце Марени стиснулося. Вона відчула порожнечу без нього, але водночас усвідомила, що повинна бути сильнішою не лише заради себе, а й заради дитяти.

— Тоді ми зробимо це самі. За наше майбутнє. І за Аріана.

Вона відчула, як кожне слово підживлює енергію тих, хто стояв поруч. Люди, що залишилися живими, набралися рішучості. Вони не були звичайними солдатами — вони були вижившими, і їхня воля стала зброєю проти темряви.

Підготовка до битви була хаотичною і водночас організованою. Маги створювали бар’єри на вулицях, встановлювали пастки, готували захисні руни. Кожен рух був точним, кожне закляття — результатом багаторічної практики та відчаю. Марена особисто перевіряла руни на ключових точках міста, вимовляючи закляття, які передавалися в її родині століттями. Енергія струменіла крізь її тіло, і вона відчувала, як маленьке життя всередині додає сил кожному рухові.

— Відчуйте магію містян, — наказувала вона. — Нехай їхня віра стане вашим щитом.

Її голос був сильним і чистим, і навіть ті, хто почувався слабким, відчули прилив сил. Магія міста, сплетена з рішучістю людей і її власною силою, створювала невидимий купол захисту, який поки що стримував наближення темних тіней.

Західний фланг охопив густий, чорний туман. Тіні рухалися, немов жива ріка, переливаючись синьо-чорними відтінками, їхні шепоти проникали в свідомість, сіючи страх. Вони обіцяли хаос, руйнування і смерть.

Марена відчула холод тривоги, але не відступила. Вона підняла руки, і світло бар’єрів розлилося над вулицями, наче живе полум’я, що відбиває темряву.

— Тримайте лінію! — крикнула вона. — Ми не відступимо!

Битва розпочалася миттєво. Тіні проривалися через бар’єри, випускаючи смертельні спалахи темної магії. Воїни Вердена падали і піднімалися, кожен удар і кожен крок були боротьбою за життя. Магія вдаряла в землю, вибухала в повітрі, а Марена відчувала, як її серце б’ється в унісон із містом, кожен подих наповнював її силою.

Через цей хаос вона відчула Аріана. Його присутність була неначе світло серед ночі, навіть якщо він був далеко. Вони могли передавати один одному енергію думками, і ця нитка давала Марені відчуття, що вони не одні.

— Я тут, Марено, — промовив він у її розумі. — Тримайся. Ти сильна.

Серце Марени калатало шалено, і вона знала, що зараз від її рішучості залежить не лише місто, а й життя, яке росте всередині неї. Вона підняла руки, вимовила стародавнє закляття родини, і величезний потік світла вибухнув на західному фланзі, зупиняючи тіні на мить.

Битва тривала годинами. Вулиці Вердена перетворилися на арену світла і темряви, вогню і магії. Люди падали і піднімалися, маги кричали закляття, а Аріан, хоч і далеко, підтримував Марену енергією і силою, наче невидимий захисний щит.

Марена відчувала втому, але не могла зупинитися. Вона знала, що якщо зараз здасться, місто впаде. Кожен її крок, кожне закляття були боротьбою не лише за виживання, а за нове життя — для міста, для людей і для дитини, що росла в ній.

— Не відступайте! — крикнула вона, коли частина бар’єру впала. — Я не дозволю вам взяти Верден!

І тоді з’явився Аріан. Його поява була немов промінь сонця, що пробиває найтемнішу ніч. Разом вони створили величезний купол світла, який оточив фланг темних тіней. Тіні кричали, їхні спроби прорватися були марними.

Битва завершилася перемогою, але ціною великих втрат. Верден вижив, але місто було спустошене. Марена й Аріан стояли серед руїн, тримаючись за руки, відчуваючи, як магія поступово згасає. Попереду ще чекало відновлення і нові битви, але вони знали: разом вони сильніші за будь-яку темряву.