9. Розділ - Зрада чи порятунок?

Ніч у Вердені розлилася чорним оксамитом, і кожен її звук здавався криком, який чекає відлуння у серці. Я йшла вузькими вуличками старого кварталу, де тіні ховалися під арками й темними кутами будинків. Дощ знову почався — дрібний, холодний, що розбивався об каміння і слизькі дахи. Але тепер я відчувала його інакше. Не як холод і мокроту, а як попередження. Небезпека йшла поруч. І вона була ближче, ніж я могла уявити.

Аріан мовчав, і це мовчання важило тоннами. Він йшов позаду мене, але я відчувала його погляд на своїй спині, гострий і пильний, як лезо. Я знала: він бачить усе, відчуває кожен мій страх. І це не давало спокою.

— Марено… — його голос вирвався, тихий, але глибокий, — ти чула щось?

— Ні, — видихнула я, намагаючись зберегти холод. — Але це не означає, що нічого немає.

Він присів на край даху, відкинув краплі води з волосся, і я відчула, як його тінь простяглася вперед, ніби сама хотіла знайти ворога. Я зробила крок уперед — і земля під ногами раптом здригнулася.

— Вони тут, — прошепотів він, і в його словах тремтіла напруга.

Тіні, що кралися по дахах, наближалися. Темні, безликі, з очима, що палахкотіли як маленькі палаючі кристали. Моє серце застогнало від страху і водночас від гніву.

— Це ті самі, що намагалися мене взяти раніше? — запитала я, відчуваючи, як вітер обвиває руки.

Аріан не відповів. Його рука стиснула мою так сильно, що я відчула біль. Болісний, але знайомий — нагадування про те, що він тут, поруч, і ніхто не зможе мене торкнутися без його дозволу.

— Марено… якщо вони намагаються забрати тебе — — його погляд став непохитним, — я зруйную їх.

Я хотіла сказати, що можу сама, але слова загубилися серед гуркоту магії. Він вже вдарив рукою у повітря, і його тіні розкрилися як крила темного птаха, що поглинає все світло.

Вони напали одночасно. Маги кидали закляття, що спалахували блискавками і темними хвилями. Аріан підхопив мене в руки, і я відчула тепло його тіла, притиск до нього, дихання, що зливалося з моїм. В один момент я відчула, що серце рветься, що відстань між нами вже не має значення — бо ми були однією єдиною силою.

— Зараз! — крикнув він, і ми одночасно випустили магію. Мої вітри обвили його тіні, вони розкрутилися разом у смертоносному танці сили, і вороги були повалені.

Але перемога була короткою. Один з магів вискочив із тіні, кинувши закляття, яке пролягло між нами. Аріан крикнув, намагаючись мене відштовхнути. Але закляття зачепило нас обох. Я впала на землю, відчуваючи, як земля зникає під ногами, і він — разом зі мною.

— Тримайся! — голос Аріана був болісним і одночасно ніжним. — Не відпускай мене!

Я відчула його руку на своїй шиї, притиск плечей до себе, і серце зірвалося з грудей. Магія вибухнула між нами, змішуючись у вогняний водоворот, і ми стали однією люттю, однією стихією.

Після бою ми стояли на даху, задихані, мокрі і втомлені. Його погляд зустрів мій, і ми обоє зрозуміли: те, що сталося, більше ніж випадковість. Це був перший справжній злам наших сердець.

— Ти… боїшся? — тихо спитала я, відчуваючи, як тремтять руки.

— Боюсь втратити тебе, — він відповів ледве чутно, і це було сильніше за будь-яке закляття.

Я не змогла втриматися. Рука сама потягнулася до його обличчя. Він не відсунувся. І тоді сталося те, чого ми боялися — наші губи зустрілися, і магія між нами спалахнула яскравіше, ніж будь-який вогонь чи блискавка.

Цей поцілунок не був ніжністю. Він був вибухом, протестом, визнанням сили, що народилася між нами. Він говорив: «Ти моя», а я відповідала: «Я не боюся тебе».

І коли ми нарешті відійшли один від одного, я відчула, що світ навколо нас змінився. Бо тепер ми були не просто союзники. Ми були єдині у своїй силі, у своєму страху, у своїй пристрасті.

— Вони повернуться, — прошепотів Аріан, — і наступного разу ми не будемо стояти на даху.

Я кивнула, відчуваючи, як серце ще довго б’ється в унісон із його. Тепер вибір був очевидний: зрада чи порятунок. Але я вже знала — у цьому світі, де магія сильніша за смерть, а вороги завжди поруч, ми вже не могли розлучитися.

Бо той, хто має силу зруйнувати світ, не має сили зруйнувати нас.

Дякую, що прочитав(-ла) цей розділ! Мені дуже приємно, що ти проводиш час зі мною та моїми персонажами. Якщо тобі сподобалася ця історія і ти хочеш дізнаватися про нові розділи та інші мої книжки, обов’язково підписуйся на мене на Букнеті. Там ти зможеш слідкувати за всіма моїми творами, читати ексклюзивні новинки та відкривати для себе нові пригоди, магію та драму разом зі мною.

Твоя підтримка надихає мене створювати ще більше цікавих історій, і я дякую, що ти зі мною!