7. Розділ - У ліжку один на одного

Ніч огортала Верден темним оксамитом. Дощ перестав бити по дахах, залишивши після себе лише запах вогкості й мокрого каміння. Але всередині старого сховища, де ми знайшли прихисток після чергового бою, було зовсім інше відчуття: тут не було ні світла, ні тиші — лише дихання, пульс і магія, що стрибала між нами.

Я сиділа на узголів’ї старого ліжка, що колись належало охоронцеві гільдії, і дивилася на Аріана. Він стояв посеред кімнати, руки в кишенях, плечі напружені, але очі… очі палали. Чорні, глибокі, як ніч без місяця. Я відчула, як всередині щось здригнулося.

— Марено… — його голос був тихий, але щось у ньому пробудило щось давнє, заборонене. — Ти не повинна боятися мене.

— Я не боюся, — випалила я, але голос здригнувся. І я це відчула сама. Бо страх тут був не про нього. Він був про мене. Про мене саму, про моє серце, що несло чужу магію і тепер відгукувалося на кожен його погляд.

Аріан зробив крок уперед. Один. Два. Кожен рух був повільним, вивіреним, наче тінь, що вивчає світло. Я відчула його присутність не просто тілесно — я відчула його темну магію, що торкалася мене, огортала, пробуджувала те, що я давно намагалася приховати.

— Ти знаєш… — він нахилився ближче, і його подих торкнувся мого вуха, — ми не можемо цього зупинити.

— Чого? — ледве прошепотіла я. Серце шалено калатало, а знак на зап’ясті пульсував яскравіше, ніж будь-коли. Магія між нами була живою, дихаючою істотою, що вимагала близькості.

— Це, — він провів пальцем по моєму зап’ястю, де знак шлюбного оберігу світився червоним, — змушує нас бути разом. І навіть якщо ми ненавидимо одне одного… воно хоче іншого.

Я відступила на крок, намагаючись зберегти контроль, намагаючись дихати спокійно. Але він наблизився швидше, ніж очікувала, і я відчула, як тіні з його магії згустилися навколо мене, обплели руки, плечі, спину.

— Аріан… — голос був слабким, ледве чутним, — я не…

— Не можна зупинити, — прошепотів він. Його обличчя опинилося на рівні мого. Очі темні, сповнені гніву і бажання. — Це магія. І вона хоче одного.

Я знала, що він правий. Магія між нами рвалася назовні, тягнула, вимагала. Серце билося шалено, розум шепотів: «Не дозволяй». Але тіло слухало іншого господаря. І в ту мить стало ясно: ми обоє не можемо втекти.

Аріан обережно торкнувся моєї руки, а знак на зап’ясті злетів у вогонь, обпалюючи і пульсуючи. Я відчула, як його пальці, немов струм магії, пробігають по мені, і мій подих став частиною його. Він нахилився ще ближче, і тепер наші губи були на відстані дотику.

— Якщо це станеться… — тихо промовила я, — ми вже не будемо ворогами.

— Ми і так вже не вороги, Марено, — відповів він, і його голос звучав як обіцянка і загроза одночасно. — Ми одне ціле.

Його губи торкнулися моїх, спочатку ледь, ніжно, як перевірка. І тоді магія вибухнула. Вітер і тіні змішалися навколо, заплелися в клубок енергії, що обпалювала, розривала, але не дозволяла відпустити. Я відчула його руку на талії, силу, що підтримувала і одночасно тягла ближче.

Це був поцілунок заради виживання — не кохання, не бажання, а необхідність. Магія вимагала злиття, бо лише так можна було зберегти контроль, вижити у світі, де темрява загрожувала поглинути нас.

— Не зупиняйся, — шепотів він між поцілунками, — не дозволяй страху перемогти.

Я здригнулася від його слів і відчуттів, що накочували хвилею. Мій вітер злився з його тінями, наші тіла стали одне, хоча ми все ще намагалися боротися зі спокусою. Знак на зап’ясті світився яскраво, пульсуючи, наче серце.

— Аріан… — ледве прошепотіла я, — це… магія… вона…

— Так, — він відповів, і в його очах було щось непідвладне словам, — але я тут. Я з тобою. І поки ми разом, ніхто нас не зламає.

Ми стояли у темряві, обійняті, злиті магією і страхом, з серцями, що билися в унісон. Магія більше не була лише оберегом — вона стала живою, дихаючою, частиною нас. Частиною нашого зв’язку, який тепер був не лише прокляттям, а й силою.

Я відчула, як його рука ковзнула по моєму волоссю, плечах, спині, і від цього здригнулася вся. Але водночас відчула, що ми можемо перемогти будь-кого. Бо коли ненависть змішується з пристрастю, коли вітер і тіні зливаються, народжується сила, якої ніхто не може зламати.

Аріан відступив на крок, але його очі не відривалися від мене.

— Тепер ти знаєш, — промовив він тихо, — що наше життя ніколи не буде таким, як раніше.

Я кивнула, важко дихаючи, і зрозуміла: ми пережили більше ніж бій. Ми пережили перетворення. І хоч ненависть ще залишалася, ми стали одним цілим. І це лише початок.

Смертельна близькість, магія, що потребує нас разом, і наші тіла, що говорять мовою, яку розуміє лише оберіг… Це була нова межа, яку ми перетнули. І тепер ніч у Вердені не здавалася такою страшною. Бо ми були разом.

Дякую, що прочитав(-ла) цей розділ! Мені дуже приємно, що ти проводиш час зі мною та моїми персонажами. Якщо тобі сподобалася ця історія і ти хочеш дізнаватися про нові розділи та інші мої книжки, обов’язково підписуйся на мене на Букнеті. Там ти зможеш слідкувати за всіма моїми творами, читати ексклюзивні новинки та відкривати для себе нові пригоди, магію та драму разом зі мною.

Твоя підтримка надихає мене створювати ще більше цікавих історій, і я дякую, що ти зі мною!