6. Розділ - Секрет Марени

Ніч у Вердені розтяглася, мов чорна тканина, що тягнеться над містом. Дощ знову почав падати, але тепер він здавався мені чужим, як відлуння чогось давнього. Я йшла вузькими вулицями, поруч йшов Аріан, і я відчувала його погляд на собі кожну секунду. Його темна аура тягла мене до нього, немов магніт, а знак на зап’ясті пульсував у такт моєму серцю.

— Ти щось приховуєш, — тихо промовив він. — Я відчуваю.

Я відкинула волосся назад і намагалася зберегти спокій. Не можна показувати слабкість. Не можна. Але магія між нами вже кипіла.

— Моя таємниця… — почала я повільно, — не проста. І вона стосується не лише мене.

Аріан зупинився, темні очі палають, як жар тліючого багаття.

— Скажи. Мені треба знати.

Я ковтнула. Слова були важкими, як залізо на душі.

— Моя мати… жива.

Аріан злегка нахилив голову, але не сказав нічого. Я продовжила:

— Але вона… в руках ворога.

Серце калатало шалено. Страх прокотився тілом, а магія на оберігу загоріла червоним світлом. Я відчула, як Аріан напружився.

— Ти… ти не можеш цього робити, Марено, — його голос був тихий, але колючий, як лезо. — Чому ти мовчала стільки часу?

— Бо… я боялася, — ледве чутно сказала я. — Боялася втратити тебе, і одночасно… бо боялася її втратити.

Аріан підійшов ближче, і тепер я відчула тепло його тіні поруч із собою.

— Слухай, — він знизив голос, — ми повинні розібратися. Я допоможу тобі. Але ти повинна довіритися мені. Повністю.

Я закусила губу. Довіра. Слово, яке я рідко вимовляла, ще рідше відчувала. А тут, з Аріаном… воно здавалося майже неможливим.

— Вона в руках Ноктуму, — тихо промовила я. — Лідера темних магів. Його план… я боюся, що він використовує її силу, щоб активувати щось страшне. Щось, що зруйнує Верден.

Аріан стиснув мою руку сильніше. Знак на зап’ясті вибухнув світлом. Ми відчули одне одного як ніколи раніше.

— Тоді ми не можемо чекати. — Його темні очі блищали рішучістю і якимось тремтливим страхом. — Кожна секунда може коштувати життя твоєї матері… і всього міста.

Я кивнула, бо розуміла: він правий. Але серце билося шалено. Весь цей час я думала, що важкі рішення — це щось зовнішнє. А тепер… воно стало особистим, смертельним.

— Аріан… — прошепотіла я, відчуваючи, як магія між нами тягне, як невидимі ланцюги, — якщо ми провалимось… вона помре. І я… не зможу себе пробачити.

Його рука опустилася на моє плече, його дотик був водночас твердим і тривожним.

— Ти не одна. Я не дозволю цьому статися. — Його слова пройняли мене, як холодний дощ, що водночас обпікає і освіжає.

Ми рушили до старого сховища магії, де, за інформацією, могла перебувати моя мати. Вулиці були порожні, але тіні рухалися під нами, як живі. Я відчула, як оберіг тисне, змушує триматися ближче до Аріана.

— Ніколи не думала, що доведеться шукати її разом із тобою, — сказала я, намагаючись залишитися холодною.

— Я теж, — промовив він, і в його голосі прозвучала тремтлива нотка. — Але ми не маємо вибору. І ти знаєш… магія не дозволяє нам відступити.

Тут, у тиші нічного міста, я зрозуміла: не тільки ворог був небезпечним. Небезпечним був і зв’язок між нами. Той, який примушує бути поруч, відчувати одне одного, навіть коли серце каже «не довіряй».

Ми дійшли до сховища. Стара брама була захована в тіні, але моє серце впізнало її одразу.

— Вона там… — прошепотіла я. — І якщо він активує магію… — слова обірвалися.

Аріан стиснув мене за руку.

— Ми пройдемо через це. Разом. І ніхто не забере її.

Я відчула, як магія між нами заграла новими кольорами: вітер і тіні, страх і пристрасть, тривога і надія. Вона стала живою, як істота, що вирвалася на свободу.

— Тобі доведеться довіритися мені повністю, Марено, — сказав він тихо, так близько, що я відчула його подих на шиї. — Бо зараз кожен крок може стати останнім.

Я кивнула, відчуваючи, як серце стискається, а страх змішується з чимось іншим. Щось дикою, непереможною енергією, яку не можна було приглушити.

— Добре… я з тобою, — прошепотіла я. — Але пам’ятай… це тільки початок.

Аріан обійняв мене, тінь накрила нас із голови до п’ят, а знак на зап’ясті спалахнув яскравіше, ніж будь-коли. І я зрозуміла: відтепер ми не лише разом у боротьбі за місто, а й у боротьбі за мою матір, за нашу долю, і, можливо, за крихкий, небезпечний зв’язок між нами.

Тепер кожен крок вперед був смертельно небезпечним. Але я знала: без нього я б не впоралася. І навіть ненависть не могла загасити того, що зародилося між нами.

Дякую, що прочитав(-ла) цей розділ! Мені дуже приємно, що ти проводиш час зі мною та моїми персонажами. Якщо тобі сподобалася ця історія і ти хочеш дізнаватися про нові розділи та інші мої книжки, обов’язково підписуйся на мене на Букнеті. Там ти зможеш слідкувати за всіма моїми творами, читати ексклюзивні новинки та відкривати для себе нові пригоди, магію та драму разом зі мною.

Твоя підтримка надихає мене створювати ще більше цікавих історій, і я дякую, що ти зі мною!